Юрій Сорока - Хотин

Коли до табору залишилася сотня кроків, із шанців піднялись усі, хто в них був. Цього разу запорожці не стріляли залпом. Заляскали поодинокі постріли, лякаючи і без того налякані створіння. Задні ще лізли під киями турків, а передні спинились і почали завертати, рятуючись від мушкетного вогню. І в цей час із боку польського табору здійнявся страшний лемент: обозна челядь намагалася хоч у такий спосіб допомогти запорожцям, соромлячись за своїх панів, які вже два дні сиділи за окопами, надаючи право вести бойові дії тим, кого вважали нижчою расою.

Крик зробив свою справу: воли повернули і кинулися на турків, змушуючи їх рятуватися втечею. Комонні запорожці перескакували через окоп і наздоганяли деморалізоване військо. Наступаючи на п'яти туркам, забігали майже до їхнього табору. Лише темрява спинила несамовитих запорожців від колотнечі в османському таборі. Переобтяжені зброєю та іншими трофеями, що їх покидали турки на полі бою, поверталися на свої позиції стомлені, але щасливі черговою перемогою. Несли багаті рондики, яничарки, шаблі та ятагани, купи дорогого одягу й коштовного посуду. Були череси із золотом, гамани зі сріблом. Окремо на возі везли три гармати середнього калібру. Проміж козаками було немало челяді з польського табору: селяни, спокусившись на багату здобич, порушили наказ командувача і потай приєдналися до козаків, що переслідували ворога. Ніч, яка насунулася зі сходу, вберегла порушників від кари за невиконання військового наказу. До ранку бойовище затихло: люди вичерпали перший напад ненависті і, втомлені, поснули.

Надвечір третього вересня, саме тоді, коли козаки разом з обозними грабували залишене турками майно, з боку Кам'янця піднялася величезна хмара куряви: на підмогу Ходкевичу поспішав королевич Владислав із двома десятками тисяч легкого війська. У сутінках підійшли вісім полків, серед яких були лісовчаки [28] Козаки Лісовського — козацький підрозділ у складі польського війська, який і після смерті ватажка Лісовського носив його ім'я. , волоська кіннота і піші жовніри посполитого рушення [29] Посполите рушення — народне ополчення. . Стомлені переходом вояки влилися до польського табору, а сам Владислав, оточений пишним почтом, спрямував коня до Хотинського замку. Валка, загримівши копитами, проминула важку, ковану листовим залізом браму над дерев'яним мостом. Під мостом, у глибокому рові, оскалилися гострі залізні палі. Колись на них, підрубавши мотузки, що утримували міст, оборонці фортеці скидали непроханих гостей. Королевич подивився донизу і враз пересмикнувся: він уявив себе на дні рову. Підсвідомо пошукав очима канати, що підтримували міст.

На подвір'ї зібралися два десятки шляхтичів, котрі бажали першими привітати Владислава. Всі були зодягнуті, як на парад, — блискучі панцирі, лицарські шоломи змішалися з різнобарвними шовками і багатими кармазинами. Оздоблена щирим золотом і слоновою кісткою зброя довершувала картину помпезності й урочистості моменту.

— Радий вас вітати, ясновельможний пане, у цьому давньому замку наших славних предків, — виступив наперед Ходкевич. Кована іспанськими майстрами кольчуга додавала його фігурі могутнього вигляду. — Зачекалися вас, зачекалися!

— О! Пане Яне Каролю, ви ж знаєте це хамське посполите рушення, сто дзяблів їм у пельку! Теє бидло зак упорядкуєш, пройде не один тиждень, — Владислав хвацько сплигнув з благородного буланого аргамака і подав повід хлопцеві з почету. — Поспішався як міг. О! І шановний князь тут!

Владислав ступив до Любомирського, і вони обнялись, як давні друзі, поглядаючи обидва з натягнутими посмішками.

— Як пан жиє? — улесливо запитав Любомирський.

— Добре жиємо, дякую.

— Як здоров'я ясновельможного нашого пана круля Сиґізмунда III? Чи добре себе почуває ваш великий батечко?

— Почуває він себе добре, шле вітання захисникам отчизни.

— Віват панові крулю! — гаркнули дрібні шляхтичі, що топталися позаду важливих персон.

Владислав, дякуючи, приклав руку до серця.

— Віват славному королевичу!

— Віват славному завойовникові Москви!

Владислав застиг, очікуючи, поки підлеглі вихлюпнуть заряд люб'язності. Трохи збентежило це «завойовник Москви», пригадалася страшна січа й відступ від стін Кремля. Усе ж королевич натягнув на обличчя найщирішу зі своїх посмішок. По черзі потиснув руку Синявському, Лєсковському, Тарнавському, Собеському й Жоравинському. Не очікуючи відповіді, розпитав комісарів про здоров'я і повернувся до Ходкевича.