Юрій Сорока - Хотин

У яничара з грудей вихопилося вістря шаблі. Він вирячив очі й почав сповзати на землю. Зброя випала з ослаблої руки. Нарешті він упав біля Максима.

— Вставай, Горбоносику, іч, розлігся! Рано тобі ще на спочинок, бачиш, роботи скільки! — почувся веселий голос Кульбаби.

— Дякую, братику! — схопився на ноги Максим. Він висмикнув із конаючого тіла свою шаблю і побіг за Андрієм у гущу бойовища…

У повітрі сіріло. Перша ніч Хотинської битви закінчувалася. Для турків вона, як і попередній день, не принесла нічого доброго. Понад три тисячі турецьких аскерів і татарських нукерів, майже тисяча яничар, дві сотні сипахів наклали головами у бою. З'явилися перші втрати у гарматах. Султан бачив, що його воїни не в змозі переломити хід битви, і лютував, як звір. Накинувся спочатку на Джанібек-Ґірея, наказуючи кинути ординців на допомогу. Це було зроблено, але татарська кіннота напоролася на полки прусської піхоти, які замкнули кільце і зустріли татар злагодженим мушкетним вогнем. Кримчаки засипали німців хмарами стріл і відкотилися назад.

— Відсилайте їх у бій або вбивайте, як собак! — верещав у безсилій люті Осман II. А коли бюлюки яничар і сипахів, що значно порідшали, перервали кільце й у ранішніх сутінках почали відходити до табору, султан, махнувши рукою, пішов до себе у намет. Паші стояли зблідлі від страху: гнів падишаха не шукав винної голови, він міг упасти на ту, що першою підвернулася. Трохи постоявши, розійшлися по своїх шатрах.

Затишшя тривало всього кілька годин. Осман II не звик до таких поразок. Давши волю емоціям і по-звірячому побивши у шатрі молоденьку наложницю, він упав на килими і застиг, ховаючи обличчя в подушках. Лежав із годину. Потім наказав зібрати пашів. Усі зібралися за кілька хвилин.

— Скільки у нас гармат? — почав удавано спокійно султан.

— Дві з половиною сотні, о мій володарю! — пробелькотів Алі-паша, командир артилерії.

— Ви чули?! Двісті п'ятдесят гармат! Чому досі гяури не розбиті? Хто мені це скаже? Може, ти, візире? — Осман II вказав пальцем на Гусейн-пашу. Той ще більше знітився.

— Чи, може, ти, кримський хане, Джанібеку-Ґірею? Може, ти скажеш, чому твої ординці такі полохливі?

— Вони не полохливі, володарю. Сили були нерівні і до того ж…

— Сили були нерівні?! О Аллах, затули мої вуха!

Усі мовчали кілька хвилин, втупившись у землю. Султан неквапно походжав біля завмерлих пашів, які боялися розтулити рота. Аж ось він щось надумав.

— Добре, — мовив нарешті. — Алі-паша, зараз уся надія на тебе. Наводь усі гармати, які маєш, на табір проклятих козаків. Вони ще не встигли добре вкопатись у землю, як це зробили поляки. Зроби так, щоб земля гуділа… Подивимося, що вони заспівають після обстрілу. І тримати війська готовими до наступу! Будемо добивати козаків із трьох сторін — з фронту і флангів. Яничари сьогодні в бій не підуть. Султанська гвардія вже не раз демонструвала свою вірність падишахові, тож дамо можливість аскерам наших славних пашів послужити нашій величності. Ви згідні зі мною?

— О так, повелителю, — закивали бородами сановники, — мудрість падишаха не має меж!

Через годину заговорили гармати. Вивергаючи дим і полум'я, кольобрини й нотшлянги, фалькони й серпентини [26] Фалькон, серпентина, кольобрина, нотшлянга — старовинні гармати. спрямували на хоробрих українських воїнів сотні кам'яних та чавунних ядер, десятки дутих стрілен [27] Дуті стрільна — старовинні розривні гранати. , що вибухали у шанцях.

Здавалося, небо впало на землю, і на ній настало пекло. Гарячі бризки чавунних осколків цвьохкали по розпеченій землі, гуркіт вибухів примушував завмирати серця навіть бувалих польських жовнірів. Поляки мовчки позирали на обстріл табору союзників. Ходкевич, побоюючись іще якоїсь авантюри з боку турків, наказав знаходитися всім у глухій обороні. Серед гонорової шляхти почалися нарікання: вельможні рвались у бій, але мусили скоритися. Знаючи норов Ходкевича, ніхто не наважувався порушити наказ.

Гармати били, головним чином, у передній край шанців, ближче до центру табору. З боку турків здавалося, що у цьому місці не могло залишитися нічого живого, і Осман II, усе більше підносячись духом, пив із золотого келиха старовинне грецьке вино. Навіть жартував із найближчими пашами. Тридцять тисяч пішого війська й п'ятнадцять тисяч татарської кінноти, вишикувані рівними рядами, готувалися кинутись у бій після закінчення гарматного обстрілу. Фронт розтягнувся на три милі, й бойовище перед табором Османа II перетворилося на квітуче поле. Серед цього чудернацького квітника раз у раз здіймалися хмаринки білого диму, застилаючи його, як клапті раптової імли.