— Польща гудить вашими успіхами на марсовому полі. Кажуть, Осман спіймав облизня?
Ходкевич задоволено схилив голову.
— Так! Се є чиста правда, слово гонору! Три штурми захлинулись у крові. У турків втрати сягають багатьох тисяч.
— Браво, браво! Я завжди казав, що Сейм у вас не помилився. Годі було й шукати удатнішого рейментаря для війська його величності.
— Бардзо дзєнькую, панемосць! Але то є правда, що основні перемоги на рахунку Сагайдачного. Поки що турки атакували лише його. А цей схизмат показав себе вправним вояком! — у голосі Ходкевича бринів жаль.
— Не без допомоги славного лицарства! — докинув Синявський. — Воїни корони польської теж додали зусиль, щоби фортуна повернулася до козаків обличчям.
— Звичайно! — королевич радо поплескав Ходкевича по плечу. — Не применшуючи слави Запорізького Війська, повинен сказати, що без нас вони лише легка кіннота, що не багато важить на полях сучасної війни. Ви згідні, пане Ходкевич?
Ходкевич засяяв.
— Безперечно! Ну, що ж… Найсвітліший князю… — він повернувся до решти присутніх. — Вельмишановне панство! Радий усіх запросити на бенкет на честь прибуття його світлості королевича Владислава. Прошу!
Шляхтичі задоволено загули. Чутка про розкішний бенкет, що його дає командувач, давно облетіла всю верхівку польського війська. Тож ласі до гулянки ротмістри, хорунжі, сотники й інша старшина напружено очікували початку. Ходкевич, шанобливо тримаючись позаду Владислава, попростував сходами до комендантського палацу. За ними стривоженою хвилею подались інші. Попростували, попоравши коней, і жовніри з почту королевича. І хоча не до палацу, а під сиві склепіння замкових казарм, там вони теж знайшли доволі вина й смаженого м'яса.
Владислав першим проминув сходи й опинився у залі, що ще недавно здивувала Сагайдачного надмірною, як для війни, розкішшю. Він діловито оглянув стіни, що тьмяніли у світлі важких срібних канделябрів. Задоволено хмикнув, поглядаючи на ведмежі й лосячі голови, колекцію коштовної зброї. Посеред зали виблискував величезний, по-королівськи сервірований стіл. Після довгої дороги розкішні наїдки та напої мимоволі притягували погляд.
А видовище того коштувало! Золотий і срібний посуд горою сяяв у світлі сотень свічок. На велетенських тарелях біліли крутими боками осетри, обкладені зеленню та ніжно-жовтими кружальцями лимона. Позирали блискучими кришталиками очей-камінчиків майстерно оздоблені смажені фазани. Через краї полумисків перевалювалися рожеві колоди окостів. А серед цього тарелі, тарелі, тарелі… Печені голуби, заправлені французьким сиром, копчені вугри, баранячі ніжки, канапки, виноградні грона… Через кришталь об'ємних караф переливалися прозорі ґданські горілки, пінились у сріблі старі меди. Золоті келихи іскрились угорськими, іспанськими та грецькими винами. Біля столу вишикувались у ряд та застигли вимуштровані не гірш за прусських ландскнехтів лакеї.
Поважно почали займати свої місця. Ходкевич, схиливши голову, вказав Владиславу на чільне місце за столом. Сам скромно присів праворуч, Любомирський — ліворуч. Далі розмістилися комісари, полковники, ротмістри, загалом дві сотні чоловік. Застигли, відкашлюючись та перешіптуючись, як завжди перед гучною хмільною гулянкою. Забігала челядь. Спітнілі пани віддавали прислузі теплі киреї та кунтуші.
Незручну мовчанку перервав Владислав. Скориставшись багатющим досвідом шляхетних гулянок, він швидко зайняв своє місце за столом і попросив наповнювати келихи, що негайно й було зроблено. Владислав піднявся, тримаючи у руці важкий келих.
— Шановне панство, — викинув руку з келихом уперед, — за вікторію!
Шляхта схопилася на рівні, сповнюючи залу ляском та гуркотом.
— Віват! — гаркнули, мов десяток литавр.
І покотилося. Пішов бенкет веселою ходою ласих до напоїв польських вельмож. Загудів різноголосо, перемішуючись зі сміхом, бульканням та дзвоном тарілок. Випили за короля. Підняли келихи за королевича, за славне лицарство, за перемогу польської зброї. Зачервоніли масні обличчя. Піднялися вгору хвалькуваті вуса, заблищали очі. Все швидше бігала по мармуру сходів прислуга, невтомно підливаючи й підкладаючи.
Владислав, що опинився серед рідної стихії, жартував і сміявся. Не забував виявляти прихильність щедрому господареві.
— Шановному панові маю приємні новини! — говорив він, витираючи шовковою серветкою коротенькі вуса.
— Буду радий почути, ваша милосте, — схилив чемно голову Ходкевич.
Читать дальше