Тарас Прохасько - БотакЄ

17.У ґалереї практикувалися незвичні речі. Щодня Лоці перевішував картини, цілковито змінюючи їхні діалоги. Часто покупці, обравши якусь картину одного дня, не могли впізнати її наступного ранку. Стелею ґалереї служив шкляний резервуар із дощівкою. Освітлення залу Лоці міняв, накриваючи ту чи іншу частину резервуара смерековим галуззям. Але найважливіше - картини можна було випозичати, як книжки в бібліотеці. Замовлення найдорожчого готелю Лоці комплектував сам, відповідно до заповідженої оказії.

18.Лоці був єдиним у Ялівці, в кого достигав сортовий виноград. Виноградник ріс уздовж стежки між домом і ґалереєю. Проходячи стежкою, Лоці обов’язково обривав хоча б одну китицю винограду. Так тривало від моменту, коли з’являється зав’язь, до остаточного дозрівання. У вересні китиць залишалося всього кількадесят, зате вони ставали достиглими, як у Токаї, повністю використовуючи виноградні сили, яких уже не потребували знищені ґрона.

Хоча Франциск приятелював із ґалеристом, навіть він не здогадувався, що Лоці працює на Непростих.

19.Якось французький інженер сказав Францові, що чув від Лоці.

Той розповів, як до ґалереї прийшов один дідич із Тересви і попросив намалювати йому картину, на якій було би видно, що відбувається зліва за рамою у сцені битви під Хотином, яку він придбав тут рік тому. Дідич підозрював, що звідти може вдарити гармата просто по ар’єрґарду уланів, і це не давало йому спокою.

Це якраз те, чим анімація краща від живопису, сказав французький інженер.

20.Франциск придумав точнішу методику. Він знімав побільшену репродукцію якоїсь відомої картини - це ставало другою частиною кожного фільму. Для першої і третьої домальовував кадри на п’ятнадцять секунд перед зображеним на картині, і так само - після. Для проби слугував свіжий пейзаж Труша «Дніпро під Києвом», хоча думав Франц переважно про Рембрандтову «Нічну сторожу». Потім він оживив кілька натюрмортів старих голландців (хоч тут же знищив усі, крім Яна ван де Вельде - той, що з колодою карт, люлькою на довгім цибуху і лісковими горіхами) і знамениту «Бійку» Адріана ван Остаде (якась корчма, п’яні селяни, баби тримають двох чоловіків із божевільними поглядами, які розмахують ножами, все перевернуто, хтось утікає, а інші попадали на землю).

Після того взявся за Мамаїв.

Живе малярство мало такий шалений успіх, що на кожну прем’єру до Ялівця з’їжджалися десятки глядачів із цілої Центральної Європи, про них писали столичні часописи, а Франц уже не міг устигати робити якісь серйозніші фільми.

21.Ще перед тим, як Непрості виявили надзвичайні властивості Анниних снів, Франциск мріяв про фільм, який відбувався би на сонному ландшафті.

Він спостеріг, що механізм снів полягає ні в чому іншому, як у поєднанні добре знаного за принципами невідомої логіки - так, як не могло би бути на одному ландшафті. Це означає, що ключем до цієї логіки є поєднання ландшафтів. Причому послідовність поєднання визначальна. Коли викомбінувати такий ландшафт, то заселиться він самовільно. А тоді вже і всі персонажі проявлятимуть не властиві їм риси. І - що найголовніше - персонажі займатимуть простір дуже щільно. Безвідповідальна послідовність щільна.

22.А ще, - розмірковував Франц, - вдалі сни подібні на добру прозу з порівняннями, почерпнутими з різних систем координат, вирафінуваними виділеннями окремих деталей у потоці панорами, прозорою вседозволеністю, незабутнім відчуттям присутності, одночасністю всіх тропізмів, нестримністю неочікуваного й ощадною риторикою стримування. І на добру траву, яка не приносить нічого свого, але обриває те, що тримає, і переводить решітку пропорцій часу і відстані з кристалічного стану в газоподібний.

23.Однак наважитися на такий фільм було важче, ніж на «Нічну сторожу». Тож із часом він навіть перестав берегти сни на потім, лиш насолоджуючись ними дощенту ночами.

24.У липні 1904 року Анна розповіла один сон.

Я стою на рівному даху двоповерхового довгого будинку. Будинок стоїть у воді. Вода аж до верху першого поверху. До кінця його високих арок. У воді плавають три голови і стоїть чапля. Одна голова запливає під арку. Інша хоче виплисти звідти. Сходами з вікна другого поверху до води йде голий животатий чоловік. Суха рука із-за рогу намагається його зупинити. Я також гола. Стою на самому краю. Руки підняті догори. Складені разом. Я збираюся скочити з високості у воду. Відразу за мною стоїть круглий стіл. А за ним - бочка зі збанком. При столі сидять монах і монашка і щось п’ють. Над столом, бочкою і монахами на сухій галузі напнуте шатро. Збоку будинку прибудована півкуля купола з капличкою нагорі. З комина каплички виривається вогонь, а з вікна виглядає бабка. Вона дивиться на мене. Далеко за куполом - широка ріка, зелений ліс і високі сині гори, як наші. З другого боку будинку прибудована кругла вежа. На її стінах понамальовувані чоловічки. Чоловічки танцюють, скачуть і перевертаються. Один бере від неба якусь книжку. Два несуть на плечах величезну малину на патику. Верх вежі понищений і щербатий. Між уламками ростуть маленькі деревця і пасеться коза. Вода перед будинком закінчується довгим островом. Острів голий, з червоної глини. На кінці острова стоїть вітряк. За островом знову вода. За тією водою місто. До самої води підступають дві вежі. Між ними кам’яний міст. На мості величезний тлум людей зі списами догори. Деякі стоять коло поруччя і дивляться через воду й острів у мій бік. На одній вежі горить гілля. Під вежами плавають якісь звірі. Чоловік із мечем і щитом б’ється з одним. Далі за вежами порожнє піщане місце. Посередині стоїть двоколісний віз. Ще далі само місто. Будинки з гострими дахами, високий костел, мур. А вдалині високі горби, або низькі зелені безлісі гори. На самому обрії теж великий вітряк. Справа від мене, але за водою і островом, на березі стоять якісь постаті. До мене спинами. Деякі сидять на конях і якихось незрозумілих звірах. Один у латах і шоломі, а в іншого на голові порожній пень. Між ними росте сухе дерево. Півдерева накрито червоною завісою. У великій тріщині у стовбурі стоїть гола жінка. На верхній гілці сидить дятел, але дуже великий. Якийсь чоловік приставляє до дерева драбину. Досить далеко за ними сидить на камені бородатий чоловік у чернечій рясі з паличкою в руці і розглядає книжку. Він подібний на мого святого Антонія.