Тарас Прохасько - БотакЄ

Франц дуже довго ліз на міст висячою драбиною, яка ще більше гойдалася через те, що гадєр поліз наперед. Нагорі здавалося, що міст завузький, що досить схитнутися і полетиш вниз: на маленькі дахи, короткі вулички, вузькі канали, піну дерев. Але навколо лежала така краса, як у чийомусь іншому житті. Все було вибіленим, інших кольорів не існувало навіть на далекому сонці.

Засніжені Непрості курили файки і дивилися на Фархауль у Марамороських Альпах за долиною Білої Тиси. Розмова була простою - як Анна стане жінкою, то най буде Непростою. А наразі вони завжди будуть близько.

9.Тож фільм, який закінчив Франц, нагадував намисто з вузликів.

Виглядало те так. Цілим полем екрана безладно метушилося безліч окремих дрібних значків. Усе це були ті елементарні символи, які Францові вдалося познаходити в орнаментах писанок з усіх кутів Карпат. Через іншість розміру, конфіґурації, кольору і швидкості тьма знаків нагадувала неправдоподібну мішанину різних комах. Упізнавалися драбини, клинчики, півклинчики, триклинчики, сорок клинців, жовтоклинчики, зубці, кантівка, кратка, безконечна, півбезконечна, кучер, перерва, крижик, дряшпанка, кривулька, зірнички, звізди, сонце гріє, півсонця, місяці, півмісяці, штерна, місяць світить, місячні вулички, веселка, фасулька, ружі, півружі, жолудь, цвітулька, чорнобривка, колосівка, смерічки, соснівка, огірочки, гвоздики, барвінок, косиці, вівсик, зозулині черевички, бечкова, сливова, барабулька, гільї, перекотиполе, коники, баранчики, коровки, собаки, козлики, олені, півники, качки, зозулі, журавлі, білокрильці, пструги, воронячі лапки, баранячі роги, заячі вушка, волове око, метелики, бджоли, слимаки, павуки, головкате, мотовило, граблі, щіточки, гребінчики, топірці, рискалики, човники, боклажки, решітка, скрині, попружечки, ретізки, бесаги, ключі, пацьорочки, берівочки, кожушки, порошниці, парасолі, образки, хусточки, шнурки, миски, хатка, віконця, стовпи, жолобець, церківки, монастирі, дзвінички, каплички, кручені рукави, писані рукави, косий пасочок, ільчата, дзьобенкова, хрестата, зубкатенька, плетінка, чиновата, княгинька, ключкова, кривульки, крапочки, стріпата, крилата, очката, павукова, чичкова, глукова, лумерова, буклажок, тайна, черешньова, малинова, вазонок, пагонець, парасочки, вітрячок, бендюги, гачки, медівнички.

Помалу рух знаків набирав певної впорядкованості - як один потужний вітер перетискає багато легеньких. Символи крутилися якось так, ніби повна ванна води витікає через невеликий отвір. Звідти вже виходив ланцюжок значків, зав’язаний де-не-де вузлами. Ланцюжок скручувався у спіраль і крутився, як центрифуґа. З хаосу до нього зліталися вільні символи й укладали поруч ланцюг із такою ж послідовністю знаків, чимраз більше допасовуючись до обертання першого. Тепер обидві спіралі вґвинчувалися в порожнечу разом, сходилися дедалі щільніше і перетворювалися на Світове дерево. Наставав спокій. На дереві розпускалися квіти, пелюстки в’яли, із зав’язей росли плоди, надувалися, тріскали, і тисячі тих самих знаків повільно і рівно опускалися на землю, накладаючись у горб, утрачаючи форму.

10.З прем’єрою зачекали до Великодня 1900 року. Нею відкривали сінематограф «YUNIPERUS», збудований за ескізом Анни, зачитавши попередньо архіпастирське послання молодого станіславського єпископа Андрея Шептицького до любих братів гуцулів.

11.З того часу Непрості дійсно завжди були поряд. То лише так здається, що Чорногора - пустка. Насправді в Карпатах місця навіть замало. Тому люди, які живуть далеко одне від одного, постійно зустрічаються. Що вже казати про маленьке містечко на перетині хребтів.

За кілька Довбушевих золотих Непрості викупили кусник Ринку і збудували маленький будиночок. Хатку обклали дивацько розмальованими кахлями, і вона стала цілком подібною на піч. На всіх вікнах понаписували одне слово - нотар. Але на підвіконнях стояли цілі ряди різновеликих і різної форми фляшок, так що можна було припустити, що «НОТАР» - назва ще одного бару. Лукач зробив якось так, що за тиждень весь дах заріс плющем і над дверима звисала зелена завіса. Всередині було порожньо - напроти маленького столика (з одною шухлядою) на дуже високих ногах стояв зручний фотель, оббитий парусиною.

На фотелі сидів сам нотар, курив одну за одною грубі сиґарети, вставлені у срібне кільце, припаяне до олов’яного стержня, який опускався зі стелі. Кожна сиґарета була не довша, ніж півсередньої жіночої долоні. Нотар займався тим, що скручував наступну сиґаретку, курячи попередню.