Тарас Прохасько - БотакЄ

Він вивчив її тіло краще, ніж вона. Міг узяти її руку і подоторкатися нею ж до Анни так, як вона сама ніколи не робила і не зуміла би. Він поступав з нею так, що аж лоскотали жили, судини, вени. Дуже довго показував їй її ж красу. З того всього Анна почала розуміти, яка вона гарна. Гарна не для когось, а для себе. І їй ще більше ставало страшно, що все це може потрощитися, вдаряючись об каміння.

Я люблю своє життя, - просила вона Франца. Це добре, наполягав він, бо, крім того, нема нічого іншого, не любити - значить зректися всього.

12.Все ж вона ще раз спробувала. Коли Франц позатикав їй вуха. Бо раптом запідозрив, що Анна боїться не висоти, а звучання тиші, яке висоту супроводжує.

Підстрахована всіма можливими способами, із закладеними вухами, вагітна Анна лізла по кам’яній стіні, ніяковіючи від того, що не знала, як притулятися животом.

Франциск наважився повзти поруч. Він обмальовував по скелі всі контури притисненого живота. Вниз вони так поспішно з’їжджали линвою, що пообпікали собі долоні. Чомусь часто через такі незначні опіки неможливо заснути. Наступного ранку рухомі даґеротипи силуетів переміщення зародка по скелі були вже готові. Фільм удався гарний. Дарма, що короткий.

13.Франциск не зважав на час. Усі його фільми тривали кілька хвилин. Він придумав анімацію, якої ще не могло бути. Отримував насолоду від створення заповнених хвилин, яких могло б не бути. Якби не. Якби не зауважив чогось, якби не придумав прийому, якби не допасував, якби не вирізнив - якби багато чого не.

Життя настільки коротке, - казав Франциск, - що час не має ніякого значення. Так чи інакше воно відбувається повністю.

Франц мріяв про щось радикальне. І додумався до того, що найрадикальніше - чекати.

14.Після народження доньки Анна вирішила знову тренуватися. Вона пробувала заліплювати вуха, але щось знову порушилося. Внутрішньому вухові бракувало вібрації, без якої важко визначити межі свого тіла.

Вона згадала про сад свого батька і вкололася морфієм. Вібрація з’явилася відразу ж.

Але дивно почали поводитися звуки. Вони ніби втратили залежність від відстані. Звуки літали з великою швидкістю щільнозмотаними клубками, не розсіюючись у повітрі. Часом така куля стикалася з іншими, міняючи керунок польоту цілком неочікувано. Від деяких ударів з обох клубків оббивалися звукові крихти і порох. Вони літали незалежно. Перемішуючись, відокремлюючись, відлітаючи догори, опускаючись або забиваючись у землю. Вже на висоті чотирьох своїх зростів Анна опинилася в непрозорих хмарах какофонії. Коли ж піднялася вище, то нестерпно було чути гуркіт, з яким дрібнесенькі піщинки з-під її пальців падали на дно провалля.

15.Більше Анна не лазила. Але морфій заживати не перестала. Цілими днями сиділа на веранді і вслухалася в життя різних комах, що мешкали навколо дому. Не чуючи навіть, як плаче голодна Стефанія.

Даремно Франц намагався щось змінити. Найбільше, що йому вдавалося, то відцідити з Анниних грудей трохи молока і погодувати ним доньку. Але опій теж полюбив молоко. Він устигав випити його першим, і Франц безсенсово мнув висохлі груди. Франциск пішов до відьми, яка крала молоко в корів, і попросив, щоб та забирала молоко в Анни. Дитина почала наїдатися. Але разом із молоком вона споживала опіум. Франц думав, що дитина спить цілими днями від ситості. Врешті так було спокійніше. Але коли в Анни молоко скінчилося остаточно і навіть відьма не вцідила ні краплі, Стефанія пережила справжній морфійний абстинентний синдром. Непрості ледве врятували її, наваривши в молоці маку.

Те саме почала робити й Анна. Дитина спала, їй снилися чудесні сни (деякі з них - а їй було ледве півроку - вона пам’ятала ціле життя. Хоч може бути, що пам’ятала відчуття, що такі сни були, а решту взялося пізніше), й Анна спокійно слухала, як черв’яки розсувають землю, як кричать, кохаючись у напнутих мереживах, павуки, як тріщить грудна клітка жука, затисненого дзьобом трясогузки.

16.У середині грудня Франц узяв Анну на коліна і сказав, щоби вона забиралася з Ялівця. Анна встала, поцілувала Франца і пішла до кімнати збирати дитину. Тоді він запропонував інше - викликав жінку на дуель. Бо малій дитині для подальшого життя потрібно було, щоб хтось із цих батьків був мертвим.

Анна погодилася і вибрала зброю - зараз вони підуть на засніжені обвітрені скелі і лізтимуть двома немаркованими маршрутами без жодного страхування догори. Той, хто вернеться, залишиться з дівчинкою. Незважаючи на всі страхи, була впевнена, що лиш у такий спосіб переможе Франциска (вони зовсім не подумали, що можуть не вернутися обоє, і нічого нікому не сказали, залишаючи малу в колисці).