Тарас Прохасько - БотакЄ

Непрості казали, що Антоній виліплений із розтопленого свинцю, який перед тим був кулею. Фіґурка жила в металічному циліндрі, в яких солдати тримають цидулки зі своїм ім’ям і адресою родини. Анна носила той патрон на задовгому дротяному ланцюжку на шиї. Від постійного тертя міді зі шкіри ніколи не сходили зелені плями. Франциск уважав, що то не шкодить. Коли була особливо гарна погода, Анна виводила Антонія на прогулянку. Вона виймала його з капсули і провітрювала десь у траві. Коли ж закривала назад, то вкладала всередину ще й невеличку квітку - фіалку, стократку, пелюстки сливи або липовий цвіт, щоб Антонієві було чим дихати.

2.Вона сама дуже гарно пахла. Найбільше Франц любив, коли Анна засинала в нього на столі. Він ще трохи працював, більше дивлячись на сплячу згорнену доньку, а потім вилазив на стіл, клав під голову книжку, обнімав Анну і довго дихав видихнутим нею повітрям. Він гладив її голову, і часом вранці Анна прокидалася з густими тонкими і короткими подряпинами на лиці - якась затверділа шкірка на Францискових пальцях дерла її тіло.

3.Франциск був переконаний, що не може бути кориснішого заняття, ніж споглядання доньки. Щодня він бачив тисячі бездоганних кадрів, але чомусь не наважувався використовувати камеру. Тому запам’ятовував їх із таким зусиллям, що іноді ловив себе на думці - так далі не можна. Бо часто бувало так, що ввечері він не міг згадати, що ще було в сьогоднішньому дні, крім цих уявних світлин (але коли Анна підросла, він годинами міг їй розповідати, як вона виглядала в який день дитинства).

4.Анні було шість років, коли вона розповіла татові про те, що пам’ятає, як спала колись у великій скрині, поставленій на довгому возі з вісьмома колесами, під деревом, з якого звисало гніздо з отвором знизу. Віко було відчинене, і з гнізда заглядало на неї ґранатове око якоїсь птахи. А потому звідусіль злетілися хмари білих маленьких сов і повсідалися довкола того дерева концентричними колами на землі, копицях сіна, кущах шипшини, криниці й оборозі. А ще - на дроти, натягнуті від стовпа до стовпа.

5.Франциск вирішив, що такі видіння є наслідком морфінізму, і покликав Непростих. Ті трохи поговорили з Анною, і нарешті віжлунка сказала, що дівчинці все наснилося. Вона попередила Франца, що мала чимраз частіше оповідатиме всілякі чудасії, випитуватиме, чи було з нею колись таке чи інше. Щодо деяких речей вона до смерті вагатиметься - що ставалося, а що снилося, бо для неї не буде справжнього і несправжнього - лиш різні вигляди справжнього. Але сни не мають нічого спільного з віщунством. Вони оповідають, як бути може.

6.Франц постановив, що донька хоч щось у світі мусить знати досконало і не вагаючись. Вони почали ходити за Менчіл-Квасівський до Кевелова, який стікав у Чорну Тису, й Анна вивчала всі камінці на його березі - як який виглядає і коло якого лежить.

А тим часом Непрості всі разом притяглися горами до Ялівця і пробули в місті з перервами аж до 1951 року, коли спеціальний відділ чекістів, перебраних на вояків УПА, спалив вогнеметами божевільню, де висліджених і половлених Непростих замкнули в 1947-му. Їм треба було наблизитися до Анни.

7.За кілька тижнів перед 1900 роком Франц закінчив дуже важливий анімаційний фільм.

Жити - це розв’язувати і зав’язувати вузли, руками і всім іншим, - учив його колись Непростий-гадєр і дав цілу в’язанку шкірок вужів. Франц мав відв’язати шкіру від шкіри і сплутати своє плетиво. Логіка живе в пальцях, її категорії передбачають лиш те, що вдається пальцям. Як вервицею, обертав він клубком днями і ночами. Нарешті порозв’язував усі, але коли довелося зав’язувати по-своєму, то виявилося, що його пальцям страшенно важко йти не вслід за поверхнею, яка вже існує. Натомість Анна наплутала таких вузлів, що гадєр привів Франца на міст, де Непрості оселилися.

8.Колись цей віадук хотіли перекинути від одного до другого виступу хребта, між якими розмістився Ялівець. Спочатку збудувати середину, а тоді довести в обидва боки до верхів. Франциск уявляв собі, що колись такий шлях перетворить усю дорогу від Шешула до Петроса на вигідний шпацер. Однак цей проект виявився єдиною неможливою ідеєю Ялівця. Три сполучені між собою, але не з’єднані з твердю арки - набагато вищі від колійових мостів у Ворохті і Делятині - нависали над містом по діагоналі, починаючись і обриваючись у чистому небі. Нагорі залишився фраґмент широкої дороги. Там зажили Непрості.