Ірен Роздобудько: Якби

Брехня, що світ належить молодим! Це лише так здається перші тридцять років, доки ти летиш згори вниз, мов на авто, і нічого не встигаєш, бо немає коли натиснути на гальма. Летиш, в принципі, назустріч своїй старості.

Старість — це «два в одному»: можна бути дитиною і дорослим водночас. Однією ногою стояти в колисці, іншою — самі знаєте де…

І збирати довкола себе птахів і звірів.

І подумки подорожувати «згори вниз» і в зворотному напрямку так, як тобі заманеться.

І псувати своїм виглядом естетику бурхливого молодого життя.

І тихо посміхатися, знаючи напевно, що цього нікому не уникнути.

Я не встигла відповісти, як вона знову заговорила:

— Я теж їх не люблю. Але ходжу сюди щоденно. Треба ж про когось дбати.

Я кивнула і посміхнулася. Дбати про когось, бути хоч трошки потрібними — це теж ознака старості.

Старенька жінка ще поплямкала губами, очевидно, наважуючись на ще одну репліку. І нарешті вимовила:

— Перепрошую, але я чула вашу розмову… Знаєте, часом на старості літ слух загострюється. Хоча вважають, ніби навпаки…

— Нічого страшного, — сказала я і почала підводитись з лавки.

— Ще хвилину, — попросила стара.

Довелося присісти.

— Вибачте ще раз, — продовжувала вона, — але не можу лишити вашу проблему поза увагою. Справа в тому, що я лікар.

Я підвела очі догори: о, Господи, зараз причепиться до мене зі своїми нафталіновими порадами.

— Так, так. В минулому я працювала в четвертому управлінні. Ви знаєте, що таке четверте управління?

— Звісно. Обслуговування «вищого ешелону партії»? — посміхнулася я.

— Авжеж. У свій час була непоганим психотерапевтом… — Вона опустила очі, а потім знову підвела їх — у них світилася гордість. — Точніше — не «непоганим», а… одним з найкращих в Союзі. До мене навіть приїздили з-за кордону.

Ага, подумала я, ось пояснення її досить вишуканого, хоча й старомодного вбрання: партійна лікарка! Певно, могла б розповісти багато цікавих історій…

— Дайте-но мені глянути на той папірець, — попросила вона, вказуючи очима на записку, котру тицьнув мені до рук Олежка.

Я б могла їй взагалі його подарувати!

Піднесши аркуш ближче до очей, старенька прочитала прізвище лікаря, ворушачи губами, ніби куштувала його на смак. Я навіть подумки розсміялася: зараз скаже, як сержант з фільму «Діамантова рука»: «Шанель номер п’ять!»

— Зрозуміло… — зневажливо промовила вона, повертаючи папірець. — Сашко гарно кодує від алкоголізму… Це завжди було його найбільшим досягненням. Сподіваюсь, ви не п’яничка?

Я глибокодумно підвела очі і знизала плечима — все може бути!

Ми разом посміялися.

— Так-от, почувши про вашу проблему, — продовжувала стара, — не можу промовчати й не поділитися методом зі своєї практики. Він не новий, але багатьом допоміг. Тільки варто поставитись до всього серйозно і добре налаштуватися.

— Який ще метод? — спроквола запитала я. — На мені ставили повно різних експериментів. І я задоволена результатом.

— Розумію… — тактовно промовила стара. — Тоді просто вислухайте мою пораду — зробите, як знаєте. Отже, ви кілька разів повторили це магічне слово, яке ми всі так полюбляємо…

— Яке слово? І хто — «ми всі»? — перепитала я.

— Люди, — пояснила стара. — Ми, люди. А наше улюблене слово — «якби». Я чула його тисячі, а можливо, і мільйони разів від своїх пацієнтів. І не тільки пацієнтів. Якщо замислитись, кожен подумки вимовляє його по сто разів на день! Приклад? Я впевнена, що зранку ви думали приблизно так: «Якби не домовленість з другом, я б нізащо не вийшла з хати!» Чи не так?

Розмова почала мені подобатися.

Дуже подобатися.

У відповідь я кивнула головою: саме так я і подумала, проклинаючи спеку.

— А якби не те яблуко, за яке я вам, до речі, дуже вдячна, — я б не наважилася з вами заговорити. Розмова зі старою бабцею — не найкраща розвага для такої молодої і енергійної пані, як ви.

Я ввічливо похитала головою.

Але вона не дала мені мовити і слова, просто вела далі:

— Не заперечуйте. Так воно і є. А якби… — тепер вона поглянула лукаво і очі її стали зовсім молодими, — ми з вами любили голубів, то зараз балакали би про цих нахаб з фанатичністю членів клубу захисту тварин.

І ми знову спільно розреготалися.

Чудова жінка!

Навіть відійшли сумні спогади.

— Ну от. Тепер, бачу, ви готові вислухати мене, — сказала стара і повела далі: — Я б вам порадила таке. Спробуйте повернутися на те місце, де, як вам здається, вас спіткала невдача. Спочатку зробіть це фізично — просто пройдіться тим самим шляхом. Зробити таке просто. А вже потім зосередьтеся і спробуйте увійти в той стан, в якому були тоді. Згадайте все похвилинно! Це завдання набагато складніше.