Олег Криштопа - Усі жінки курви

- Старість? - запитую я.

- Самотність, - відповідає А.

На іншій картині це саме лице, але поруч ще одне - чоловіче. Обоє лежать на одній подушці. Очі заплющені. Лиця умиротворені.

- Любов до гробу, - каже А.

Я беру картини і складаю їх у куток. Лицем до стіни. Ще не вирішив, куди їх повісити.

Раптом я згадую щось страшне.

- Чекай, - кажу я до А. - Ти жива?

- Жива, - дивується А. - А що таке?

- Та нічого. Просто сон. Сон напевно. Що Ц. тебе вбив.

А. відмахується від мене рукою.

- Значить буду довго жити. А про нього краще не згадувати. Ну, що, молодята, вітаю. Коли чекаєте поповнення?

- Та от, з дня на день, - каже моя Люба. - А як там наш Кіт?

- Добре. Мені з ним якось спокійніше. Є про кого дбати. Переказував вам своє йоб твою на хуй, блядь, мать.

Слідом за А. приходить В. Він дарує нам новий ноутбук.

- О. не з’явилася? - обережно запитую я, не впевнений, що її зникнення мені теж не наснилося.

- Її вже офіційно визнали зниклою без вісти. А тут раптом днями написала листа. З Америки. Що все гаразд. Що хоче приїхати до малого. Ніби нічого й не було. Я не відповів.

Він сідає поруч з А. і вони починають про щось жваво говорити. А. жвавішає. В. бере її за руку.

Мама Софія заносить у великих салатницях салати.

- Їжте, дітки. Поки ще всі зберуться, не будьте голодні. Їжа теж важлива. Не менше, за все інше.

- Це олів’є? - запитує А. - 100 років не їла олів’є.

Ми стоїмо посеред кімнати і одного за одним приймаємо гостей.

Ц. приходить не сам. З ним Ангеліна, Янек, його дружина баптистка, Мирослава, Мирослав, їх уже дорослий син, а замикає колону Папік.

- Нє ждалі? - запитує Папік.

Ще двоє молодих людей, які тримаються за руки.

Я уважно вглядаюся в їхні лиця.

- Лєночка? Сєрьожа Єфімов?

- Ми.

- Заходьте, сідайте. Поки ще місце є.

Незабаром у повному складі заходить вся палата № 6 з відділення травматології.

Митрофан з милицями і квітами.

- Ти це зробив. Мужик, - каже він. - Але дай я її хоч поцілую.

І цілує в обидві щоки.

Віктор-переможений уже вільно пересувається на своїх двох, з ним молода симпатична дівчина. Не модель, але нічого.

- Я тут цей, на гітарі можу зіграти, якщо треба, - каже він.

Вони усе йдуть і йдуть, цілі натовпи гостей, друзів і просто знайомих, щасливих і нещасних, самотніх і ні. За столом уже давно нема місця, але вони сідають просто на підлогу, жеруть олів’є, пють вино, водку, пиво, граппу, коньяк, віскі і самбуку. Посеред столу стоїть піраміда з келихів. У найвищий заливає суміш напоїв Папік, який заліз на стіл та ще й на табуретку посеред столу. Алкоголь стікає донизу. Нікому нічого не бракує. Їм усім весело і тепло. А ми все ще стоїмо, тримаючись за руки.

Приходять бомжі і бомжихи, алкоголіки і мандрівні музиканти, приходять політики і чиновники, і навіть шахтарі з чорними лицями і в касках.

Дехто уже напився і починає цілуватися. Інші б’ються.

Віра Надія Любов раптом блідне.

- Що сталося, Люба? - питаю я.

- Почалося, - каже вона. - Цього разу не впустиш мене?

- Ні.

Я хапаю її на руки і біжу. Гості кидаються слідом. Ми сідаємо в лімузин карети швидкої допомоги, а вони в автобус агентства ритуальних послуг. Водія у кареті нема, і мені доводиться брати кермо у свої руки.

- Швидше, уже води відійшли, - кричить Люба.

Я вмикаю сирену, і ми мчимо по тротуарах, об’їжджаючи затори.

У лікарні я знову хапаю її на руки і біжу. За нами, прориваючи кордон охоронців, несеться оскаженілий і радісний від алкоголю табун гостей. Шахтарі з касками в руках попереду.

- Шановний, ви не туди, тут травматологія! - кричить мені старша медсестра, - сюда привозять вмирати, а не народжувати. Пологовий поверхом вище.

Я якраз встигаю вкласти Любу на стіл, коли починається.

- Хлопчик! - радісно повідомляє мені лікар.

- О, ще один хлопчик! - за хвилину кричить він.

- І нарешті… на сцену з’являється… знову хлопчик!

- Вітаю вас, молоді люди. У вас трійня!

Двох бере на руки Люба, третього доводиться притискати мені. Дитинча одразу починає шукати ротом цицю. Табун гостей окуповує лікарню. Розбрідається її коридорами. З моргу через шум вилізло кілька мерців і приєдналися до пиятики.

- Йоб твою на хуй, блядь, мать… - підсумував цей бордель Кіт.

Свято кохання тривало цілу ніч. Проститутки залишили свої борделі і безкоштовно влаштували стриптиз для бомжів. Чоловіки полюбили своїх дружин і навпаки. Усі уряди провели екстрені засідання і оголосили цей день міжнародним святом - Днем Любові. ООН отримало перший оргазм від консенсусу. На орбіті відбулася чергова стиковка. Вона пройшла успішно і космопари уже чекають своїх космодітей… Навіть Августин Блаженний і той туди ж. Злочинці зайнялися любов’ю з міліціонерами. І феєрверки, тисячі, мільйони, мільярди феєрверків насамкінець…