Олег Криштопа - Усі жінки курви

Блядь. Блядь, блядь, блядь! Ти хоч трохи мене розумієш?! Розумієш як це?! Я недавно закохалася. Це тривало дуже довго. Поволі. Він досить ізвєсна лічность, як на наше маленьке місто, Ф., не знаєш? Ну і слава Богу, що не знаєш, мені не варто було цього говорити. Але фіг з тим. Це тяглося кілька місяців. Ці доторки, розмови по телефону. Мене телефонні розмови з ним збуджували більше, ніж все попереднє сексуальне життя. І я собі казала - не можна, ти стара заміжня курва, нащо тобі проблем. У нього теж сім’я. І теж діти. І він мені зразу сказав, що не піде від жінки. Що йому не потрібні скандали. А мені похуй, блядь. Похуй. Хай буде скандал. Хоч тоді я теж казала, що не піду від чоловіка, бо куди мені йти? Куди мені подіти двох дітей, яких я якогось дідька народила. Нащо я їх народжувала? Хотіла бути старшою? Від батьків утекти? А тепер я не можу піти на танці. Бо що мені чоловік? А я би пішла, хай попробує ще раз вдарити, я його теж - чайником по морді. Брешу. Я пробувала його вдарити. Сковорідкою. Думала, зараз замахнеться на мене, а я його сковорідкою! Він замахнувся - а я не змогла ту блядську сковорідку підняти! Уявляєш?! Хто виробляє такі важкі сковорідки, що їх не можна підняти однією рукою?!

Так. Я би пішла. Але куди лишити малу? Їй лише два рочки, така манюня. Блядське життя… Тобі цікаво, що далі? Ну, звичайно, я таки не витримала і переспала з Ф. І в мене був оргазм. Я кричала як дурна, мене, напевно, чули всі сусіди, мені було похуй до цього і до всього, навіть до того, хто зараз зі мною, це був такий кайф. І я трахалася з ним далі і далі. Я й досі це роблю, хоч він і скотина. Скотина, бо вся ця його ніжність і дбайливість лише до якогось моменту. А потім холод. А мені цього мало. Я хочу всього. Не хочу варити їсти, прати і народжувати дітей, які тебе потім зненавидять. І заробляти сто баксів на місяць. І переживати, щоб тебе хтось не засік, щоб не повернувся раніше чоловік, або не прийшла чужа дружина. Щоб донька не прокинулася від твого крику, коли так солодко… Всі ви, чоловіки, - сволоти, от шо я тобі скажу.

- А всі жінки курви, - тихо кажу я.

- Курви. А знаєш шо? Давай потанцюємо. Давай. Просто тут, у тамбурі. Не треба музики. Я буду співати, візьми мене за талію, не бійся, ближче, від тебе теж смердить ацетоном, так шо не кривись, зроби мені таку приємність, хоч це, я ж багато не прошу, давай, ось так, ось так, ось так, блядь!

Я придумав, як давати собі раду із сексом. За кожен раз Ангеліна отримує 100 доларів. 50 із них вона віддає фірмі, 50 залишає собі. З останніх 25 віддає мені. Після 4 клієнтів у мене вже є гроші на те, щоб теж стати її клієнтом. Якщо відкинути обов’язкові витрати на їжу, одяг та житло, раз на тиждень я цілком можу цим скористатися.

І ось одного разу я таки наважуюся на це. Вкладаю дітей спати, наказую Котові берегти їхній сон, парфумлюся і випливаю у ніч.

Вона підходить до мене звідкись ззаду, вбрана у прозору сукню і прозору спідницю. Сідає поруч, махає бармену, і їй приносять випивку - якесь голубе пійло дуже підозрілого вигляду.

- Що ти тут робиш? - питає вона суворо, дивлячись убік.

- Та от, прийшов розважитись. Ти працюєш, а я розважаюся.

- Припини. Припини. На кого ти залишив дітей?

- На Кота.

- Нащо ти це робиш? Ти мазохіст?

- Ні, я просто хочу сексу. Хочу брутального сексу з повією. З тобою.

- Господи. Це ж усього лише робота. Між мною і ними презерватив. Жодного безпосереднього контакту.

- І я так хочу. Щоб без контакту. Щоб я просто клієнт, а ти просто блядь.

- Припини. Припини, будь ласка.

- А я не припиню. Я хочу. Може хоч так мені вдасться тебе збудити. Може ти хоч так будеш стогнати від задоволення.

- Ти хочеш, щоб я вдавала?

- То тоді ти вдавала?

- Тоді - ні.

- І зверни увагу, половина грошей повернеться нам. Всього лише 50 баксів за взаємне задоволення.

- Я не хочу проблем. Я не хочу залишитись без роботи. Тут хороші умови.

- Що тобі не подобається? Мені взяти іншу курву? Я хочу сексу. Хочу нормального здорового сексу. Справжнього. Щоб ми робили це разом.

- Чого ти такий? Чого ти так до мене ставишся. Я не можу інакше… Ну гаразд, давай гроші. Тепер почекай, я зараз.

Вона повертається за кілька хвилин і веде мене кудись углиб, поміж столів, в бік чорного, запасного виходу, там є потаємні двері, за ними кімнатка, обставлена, як робочий кабінет. Тьмяне світло, диван, крісло, письмовий стіл з глобусом і стелажі з книжками. Багато книжок. Я помічаю Камю, міф про Сізіфа, ілюстрована Камасутра тут також є, а ще Шарден, Шпенглер, Шопенгауер, Шлегель, Гегель, Гоголь, Гомер, Еліаде, Еврипід, Едіп, Софокл, Данте, Боккаччо, Гарсія Лорка і Гарсія Маркес, і навіть я там є. Вона тихо підходить ззаду і зав’язує мені очі хусткою.