- Слухай, старий, ти мусиш це зробити, - каже мені якось Мітя (офіційно Митрофан), в якого переламаний таз, - ніхто з нас не може, тільки ти, і ти мусиш це зробити за всіх. Ти мусиш її трахнути і потім все розказати.
Мені не подобаються такі розмови. Мені не подобаються такі розмови, бо я таки хочу її трахнути, але не для них, а для себе. Мені подобається, як вона усміхається. Мені подобається її чепчик з червоним хрестом, під який вона уміло збирає волосся, подобається пушок над її губами.
Подобаються її ніжні руки, подобається те, як вона ставиться до мене і до кожного з нас.
Коли вона залишається на нічне чергування, я довго сиджу у сестринській і розповідаю їй, як погано бути вшосте неодруженим.
- Це звичайно егоїзм. Але все таки. Я навіть не можу собі уявити, що би я робив, якби опинився на місці когось із тих хлопців. Коли ти не можеш собі сам дати ради. Не можеш піднести ложку до рота, не можеш жувати. Не можеш піти в туалет, врешті-решт. Мені ніби ще пощастило, але без твоєї допомоги я навіть не можу взутися, не можу перевдягти штани. Це так принизливо, коли ти від когось залежиш. Від чужої людини. Яка може виявитись доброю і зробити це з приємністю, з радістю, а може бути гидкою, злою. І тоді лежатимеш у власному сциклинні, і воно пектиме, а ти не можеш нічого зробити.
- То що ти пропонуєш? - питає Віра Надія Любов.
- Не знаю. Може, нас усіх треба усипити, щоб ми не мучилися? Або щоб кожен мав на кого покластися. Але на кого можна покластися у цьому світі, крім когось такого, кого ти зовсім не соромишся, когось, кого любиш, в кого віриш, і на кого сподіваєшся? Вона не знає. Вона ще жодного разу не була одружена.
- І як це? - питає вона. - Як це - бути одруженим?
Я не знаю, що їй на це відповісти. Бо можна бути і тисячу разів одруженим, але жодного разу не по-справжньому. Може, справжнього взагалі нема і я собі все вигадав? Придумав якусь таку ідеальну любов. Любов без ліні у стосунках. Коли тобі приємно робити іншому приємно. Коли ти попри втому будеш хотіти робити це приємне. Не обов’язково підставляти судно. Навпаки - щось дуже дрібне - подати у ліжко яблуко, наприклад.
І так ми говоримо, і йдемо коридорами, де вже поснули жертви бійок і ДТП, люди з ампутованими кінцівками і головами. Вона йде спиною вперед, а я шкандибаю за нею на милицях. Вона дивиться мені в рот, а я дивлюся на її чепчик, на цей її червоний знак допомоги на чолі.
…
Спортсмена звати Віктор, сиріч переможець. До нього щодня приходить психіатр.
- Ну, Вітя, шо, сьогодні опять не будем говорити? - питає доктор.
Вітя у відповідь жалібно стогне.
- Не хочеш по-доброму, я тебе можу до себе на перевоспітаніє забрати, - лагідно погрожує психіатр. - Ми там не одного перевоспітали і зробили повноцінним членом общества.
Вітя стогне ще гучніше.
- Ти шо думаєш, шо ти такий страдалєц і унікальний? Шо світ перевернувся від того, шо случилось? Світовий футбол закриють через твоє отсутствіє? Ми не станемо чемпіонами міра?
Вітя стогне ствердно.
- Не було би з тебе унікального футболіста, от шо я тобі скажу. Бо ти слабак, футбольор не може бути слабаком. Може, це і на краще, що так случилось і шо якраз тепер, поки ше не пізно. І ти взагалі ще дьошево віддєлався, у фізічєскому плані. І в моральному тоже. Тобі повезло. Тобі не прийдеться страдати стресами від пораженій. Ти маєш час для того, щоб перекваліфіцироватись і начати нормальне життя. Блін, у тебе всьо тільки начинається, а ти тут людям проблеми создаєш. Ти думаєш, мені приятно сюда їздити через весь город? Мені більше нєфіг дєлать? Молодий, здоровий, подумаєш, храмати трохи будеш…
Вітя стогне сильніше і жалібніше.
- Ану прекрати це нємєдлєнно.
Вітя не припиняє.
- Лишіть його, - раптом озивається зі свого ложа Мітя. - У нього драма в лічной жизні. У нього була дєвушка, модель. І вона ще ні разу не прийшла.
- От курва! - обурюється психіатр. - Всі жінки курви. А шо ж мені ніхто раніше не казав?
- Та ми самі не знали, це нам наша Надєждочка вчора сказала.
- А я уже його в кататоніки записав, думав йому промивання мозгів устроїти.
- Одне іншому не завадить, - каже Мітя.
Вітя стогне гучніше.
- Та ладно, це мине і так, без сильнодєйствующіх. Проколемо його антидепресантами для профілактики. Він не буйний, так шо будем надіятися, всьо наладиться.
Вітя стогне з вдячністю.
І йому нарешті дають спокій.
Віра Надія Любов ставить нашому переможцю крапельниці та коле антидепресанти.
…
- Моя люба Люба. Моя Люба, люба. Люба моя Люба.
Читать дальше