Олег Криштопа - Усі жінки курви

- Відпустіть, суки. Відпустіть, я ваш постійний клієнт! - кричу я.

Боротися з ними марна справа, проте я примудряюся вирватися з цих пітонячих обіймів і знову шарпнути двері, які встиг перед моїм носом зачинити переляканий америкос.

Морди з навушниками і раціями вдруге хапають мене, тепер уже жорсткіше, кидають лицем на землю, наступають коліном на плечі.

- Тихо, сука, лєжать.

Далі вони тягнуть мене по землі, наче якогось злочинця, у бік чорного виходу. І незабаром я дізнаюся для кого, а точніше - для чого, цей чорний направду вихід призначається.

- Ізвращєнєц! - кричать вони мені і починають пиздити.

Б’ють по ребрах, по голові, по яйцях і печінці. Я заледве встигаю закривати життєво необхідні органи. Мені боляче. Я чую, як ламаються під ударами їхніх носаків мої зуби. В очах темно, я бачу лише спалахи і корінці книжок. Монтень, Паскаль, котрий Блез, Дарвін, Ейнштейн і Ейзенштейн, Альмодовар, де Карт?, Маркс, Енгельс, Платон і Плотін і Плутон, Геродот, Гермафродит, Ортега-і-Гассет, Сартр, Намхай Норбу (о хто ж це, хто?), Чжиду Крішнамурті, Камасутра, Камасутра, Камасутра, Бекон і знову Августин. Блаженний.

Ще один несильний копняк, ще одне зневажливе „ізвращєнєц”, і вони йдуть. Я лежу у калюжі власної крові, можливо навіть, це - сциклиння, можливо навіть, не моє, мені болить усе, що лиш може боліти, поруч сміттєвий контейнер, щурі, це якийсь жахливий двір, завивають на повний місяць пси, схожі на вовків.

У мене над головою вікно. Кватирки прочинена, і я чую звідти якийсь приглушений шум, якісь ритмічні удари, стогони чоловіка і жінки - єс, єс, єс, бейбі, гуд, гуд.

Поки я лежав у травматології, вона забрала свої речі та своїх дітей і зникла в невідомому напрямку.

Ключі мені передала А., яка також принесла харчів і Кота.

- І після цього ти скажеш мені, що всі жінки не курви? - запитав я в неї.

У палаті, розрахованій на 5 посадочних місць, нас семеро. Майже як семеро козенят. При цьому, нам ще й пощастило, бо на місце кожного вибулого (померлого) претендують з десяток нещасних, які лежать у коридорі.

Майже всі з ніг до голови у гіпсі. Над кожним крапельниця. Щелепи і ноги проткнуті залізяками (апарати Єлізарова, по-науковому). Ті п’ятеро, котрі на ортопедичних ліжках, - жертви ДТП. Я зі ще одним кренделем лежимо в проходах на тапчанах, однак нам пощастило більше. Нас не протнули залізяками, не попідвішували до стелі, не почіпляли до загіпсованих ніг гирі.

Я навіть можу вставати. Той інший - теж може, але ніколи цього не робить. Лежить, скрутившись в ембріональну позицію й постогнує. Коли до хворих приходять відвідувачі, накриває голову подушкою.

Він спортсмен. Навіть ні - він колишній спортсмен. Йому тільки 20 років, він мав стати якоюсь суперзіркою вітчизняного футболу, але на тренуванні невдало впав - і тепер кінець. Через півроку він зможе ходити без палиці, але вже ніколи не зможе бігати. Тому він лежить і стогне. І ні з ким не розмовляє. Ми його дратуємо, але він навіть цього не хоче сказати. Він просто накривається і стогне, стогне, стогне - так, наче просить нас всіх замовкнути і дати йому можливість усвідомити власне горе.

Кіт лежить під ліжком, зрідка ходить дивитися в коридор телевізор, а коли повертається, переказує усім прикутим до ліжка останні новини - йобтвоюнахуйблядьмать.

Я люблю підходити до вікна і дивитися на вулицю. На руїнах великого промислового приміщення навпроти красується велетенський біґборд. Робота А. Соціальна антитютюнова реклама:

В дальньому правому кутку якоїсь кімнати ліжко. У ліжку звивається збуджена гола жінка. Вона мастурбує. Зліва на передньому плані сидить згорблений чоловік, який прикриває рукою свій обвислий член і нервово курить. І традиційне гасло: «Куріння викликає імпотенцію».

Життя тут було би зовсім нестерпним, якби не вона, наша сестра. Не в міру релігійні батьки дали їй при народжені одразу три імені: Віра Надія Любов. Коли вона заходить у палату, то навіть футболіст перестає стогнати, а прикуті до ліжок ДТПешники так жваво вовтузяться, що голки крапельниць випадають їм з вен, гирі вдаряють до здорових ніг, а апарати Єлізарова гнуться. Вона завжди носить такий короткий білосніжний халатик, під яким ще коротша спідничка. І коли вона нахиляється, щоб поправити крапельниці чи штрикнути комусь із нас в зад, вся палата видовжує шиї у тому напрямку. Нам не вистачає якогось міліметра, щоб все побачити. Все розраховано з космічною точністю.