Володимир Лис - Іван і Чорна Пантера

З воріт особняка раз чи два на день часом виїжджала машина — джип, мікроавтобус, лімузин, вантажівка — а часом і заїжджала. На воротах не було жодної табличкк, окрім номера. Отож, коли «Роллс-ройс» із Таумі та її охоронцями під’їхав до будинку, вона завагалася, чи туди потрапила. Вона вагалася, чи приїжджати на шикарному автомобілі, чи вибрати щось скромне, та все ж вибрала дорогий — хай бачать земляки, що вона чогось таки досягла. Зате вирішила одягтися скромно — у не надто коротку чорну сукню з дорогої, але нічим не оздобленої тканини, майже не декольтовану. Таумі вдягла тонкі ажурні рукавички, а її волосся цього разу просто вільно розсипалося на плечах. Доволі скромними були й відкриті легесенькі черевички.

Доки Таумі розмірковувала перед ворітьми, що робити далі, ворота безшумно розчинилися.

— Нас, здається, запрошують, — посміхнувся, повертаючи голову, водій.

— Запрошують, то й поїхали, — звеліла Таумі.

Машина в’їхала на чисте, викладене чорно-білою (наче шахова дошка) плиткою подвір’я. Біля дверей молодик, одягнутий у бездоганний білий костюм, з шоколадною, майже як у Таумі, шкірою обличчя. Руки його були зодягнуті в білі рукавички. Молодик шанобливо схилив голову і чистісінькою англійською сказав, що дуже радий і щасливий від імені пана президента товариства захисту й дослідження таїтянської культури вітати таку знамениту, поважну і шановану гостю. Він зараз проведе дорогу пані Ремпбелл до президента, але просить від його імені, аби охоронці лишилися або в машині, або ось тут, у кімнаті, зліва при вході. При бажанні їм запропонують вечерю чи просто каву.

— А якщо я побажаю, аби мої охоронці пішли зі мною? — виклично сказала Таумі, й очі гостро зблиснули.

— Вам нема чого боятися, найясніша пані, — сказав молодик. — Тут ваші друзі, земляки і прихильники. Ми нічого не маємо проти ваших супутників і охоронців. Але ми хочемо повести вас туди, куди, згідно з нашими традиціями й певними ритуалами, може заходити лише особа нашого народу й особливого становища, якою є ви, дорога міс Ремпбелл. Не бійтеся нічого.

— Гаразд, — сказала Таумі. — Я нічого й не боюся. Ходімо.

Молодик у білому костюмі, що так контрастував із кольором його шкіри, як чорна сукня Таумі з кольором її лімузина, провів гостю спочатку видовженим коридором із глухими стінами, потім повернув праворуч, перетнув попереду Таумі невеличку кімнатку і відчинив двері, що наче виросли перед ними. Вони опинилися у ще меншій кімнатці. Молодик дістав з кишені щось схоже на пульт і натиснув кнопку. Розсунулася частина підлоги, відкриваючи круглий отвір, десь знизу слабо підсвічений.

— Нам доведеться спуститися вниз, — так само приязно сказав молодик. — Тут трохи крута драбинка. Але ви нічого не бійтеся. Я спускатимуся першим і, якщо потрібно, підтримаю вас.

З цими словами він і поліз униз. У грудях Таумі вже наростало глухе роздратування, і вона на якусь мить завагалася, чи не повернутися й не піти геть.

«Якась комедія», — подумала вона.

Все ж вирішила подивитися, що буде далі, що її чекає і що являє таємничий президент цього загадкового товариства, резиденція котрого знаходиться під землею. Тим більше, що в листі була обіцянка повідомити про брата, маму і неї саму. Гаразд, вона перетерпить цей ідіотизм. Таумі стала спускатися вниз по доволі крутій залізній драбині. Подумала: добре, що все ж вдягла тоненькі білі стринги, нехай ними, як і її знаменитою, жаданою багатьма дупкою, милується цей бевзь, що, напевне, задер голову.

Вона благополучно спустилася вниз, лише раз оступившись, почувши при цьому: «Я підтримаю вас, міс Таумі, не бійтеся».

— Я й не боюся, — відказала Таумі.

Зрештою драбина закінчилася. Таумі ступила на землю, молодик легенько підтримав її при цьому. Вони знову були у невеличкій, тьмяно освітленій кімнатці.

«Невже буде ще одна драбина?» — злостиво подумала Таумі.

Але її супроводжуючий знову дістав пульта, натиснув кнопку, розчинилися невидимі двері, й Таумі мало не зойкнула. Перед нею яскраво спалахнуло світло. У доволі великому залі на стінах горіли факели, вставлені у великі, оздоблені таємничими фігурками казкових звірів чаші. На стіні перед ними горів великий, складений із різнокольорової гірлянди напис англійською: «Gveen Tawmi». [6] «Королева Таумі» ( англ. ).

Враз полилася тиха, але явно величальна музика, підсилена ударами барабанів, що лунали десь наче здалеку.

«Оце так!» — подумала Таумі.