Володимир Лис - Іван і Чорна Пантера

— Я хочу звернутися до міс Ремпбелл і до всіх вас, — сказала Іветта Сімпсоні. — Хочу попросити у міс Таумі вибачення, ні — прощення за те, що сталося. Я визнаю себе винною у всьому.

Тут вона опустилася на коліна й простягла до Таумі руки. Хтось із репортерів скрикнув з несподіванки. З новою силою запрацювали фотокамери — суперчутливі й менш гарні, телеоб’єктиви й кінокамери. Ото сенсація! Що сталося, хто так настрахав бідолашну Сімпсоні, за якою, подейкували, стояли впливові мафіозі, в коханцях якої в минулому числилися, якщо й менш впливові та багаті особи, то не на дуже?!

На очах Іветти з’явилися сльози.

Але й Таумі Ремпбелл явно була приголомшена. Ось гримаса недовіри й іронії змінилася на її вустах на бентежну посмішку. Іветта впустила сумочку на землю, наче даючи зрозуміти, що не має підступних лихих намірів.

— Боже мій, Іветто, я прощаю тебе, — сказала Таумі і кинулася до недавньої подруги. — І ти мене прости. Встань же, люба.

Але Іветта не підвелася з колін. В її очах, наповнених слізьми, бриніла справжня мука.

— Ні, ні, — сказала вона. — Я не достойна тебе, не гідна твоєї дружби й уваги. Я прошу, прошу міс Ремпбелл, якщо це можливо, зробити мене своєю служницею. Наймичкою, рабинею.

— Ну що ти, люба Іветто, — Таумі була вже по-справжньому спантеличена. — Встань, ходімо до мене.

Та Іветта не підвелася, на колінах підповзла до Таумі і взялася цілувати дорогі черевички тієї.

«Збожеволіла вона чи що? — подумав Стенлі Кройберг. — А може, так само збожеволів Натан, тому й викинувся з вікна? Але ж цієї чорношкірої відьми тоді не було в його кабінеті…»

Думка про вплив Таумі Ремпбелл на самогубство (чи таки вбивство?) Натана Роуза набула нового відтінку. Нового відтінку, нового відтінку… Щось крутилося в голові Стенлі. Про якусь передачу думок, про можливу зустріч Натана з Таумі Ремпбелл, про яку він, Стенлі, не знав, а Натан чомусь йому не розповів. Чи була така зустріч, а якщо була, то чому Натан приховав? Ч-чому…

Хтось стиснув наступної миті голову Стенлі залізними лещатами і тис чимраз дужче. Далі насадив на голову немилосердний залізний обруч. До того ж розпечений, Стенлі це відчував.

«Я зараз знепритомнію», — подумалось йому.

Він став вибиратися з натовпу. І не був певен, чи вибереться.

— Що з тобою? — почув чийсь голос. — Проблеми з тиском? Стенлі, ти весь червоний… Як перець…

«Хто це каже? — подумав Стенлі. — Може, то я сам?»

Ураз він зустрівся поглядом зі старим темношкірим чоловіком. Той дивився на нього примружено і начеб… Дуже й дуже зневажливо. Мовби подумки насміхався.

«О чорт, десь я його бачив…»

Думка народилася й зникла, а полуда дедалі дужче застилала Стенлі Кройбергу очі. Він ледве добрався до своєї машини, відчинив дверцята й упав на сидіння. Перш ніж відключився, майнула думка: ні в якому разі не треба рушати, це його смерть. Виче… Ви-че-ка-ти…

Тим часом, доки Стенлі йшов, наче п’яний, до своєї машини, Таумі Ремпбелл таки підвела Іветту Сімпсоні з колін. Вона сказала, звертаючись до журналістів, що вони з міс Сімпсоні самі вирішать свої проблеми. Прес-конференція закінчилася. Все. Розходьтеся.

— Все, розходьтеся, розходьтеся, — мов луна, повторив один з охоронців.

Востаннє спалахнули бліки. Навздогін кинуто кілька в’їдливих реплік про незрозуміле шоу.

— Рекламне шоу, — ще в’їдливіший голос.

Але Таумі не обернулася. Тільки ледь-ледь сіпнулося її смагляве плече, з якого зсувалася шлеєчка мереживної суконьки. Якби могла, вона б убила, розтерзала цей смердючий набрід.

Як вони вивертають — зараз, у ці миті — її душу. Так, вона любила рекламу — своєї особи, її власного божественного тіла, всього, що вона творила в цьому грішному світі. Реклама — скандальна, задумана заздалегідь і спонтанна — була частиною її життя, її діяльності. Але не зараз. Вона не любила того, чого не могла зрозуміти, усвідомити. А зараз був саме такий випадок.

Вона завела Іветту на подвір’я, де вже та кілька разів була. Спинилася, глянула на подругу, що розіграла таку виставу.

— Ну, ти задоволена? Хоча я не розумію…

— О, люба, прекрасна Таумі…

Іветта знову опустилася на коліна. Простягла до Таумі руки.

— Перестань ламати комедію. Нас ніхто не бачить, — Таумі пересилила себе і вимовила це майже спокійно.

Вона виразно поглянула на охоронців, і ті миттєво здиміли. Тоді Таумі повернулася до Іветти. Торкнулася рукою її голови.

— Вставай же.

Але Іветта не підвелася. Коли ж вона звела вгору очі, Таумі побачила в них сльози і муку.