Володимир Лис - Іван і Чорна Пантера

«Яка дурня!» — думав Стенлі, але страх не минав.

Він не вірив у самогубство Натана, але поліція не знайшла слідів будь-чиєї присутності в кабінеті Роуза. Ніяких підозрілих відбитків пальців. Ніяких слідів боротьби.

— Що це там, Стенлі? — хтось торкнув тепер його за рукав.

— Де?

— Он там, за ажурною загорожею.

То питав знайомий репортер з «New York artistic tribune». [5] «Нью-Йоркська мистецька трибуна» ( англ. ).

— Напевне, вертолітний майданчик, — відповів Стенлі.

— То вона має ще й вертоліт, — сплюнув репортер.

— А чому б їй не мати?

— От сука!

«Може, й не сука, а… А хто тоді? Злочинниця, котра, налякана розслідуванням, про яке їй напевне доповіли, наказала котромусь із охоронців прибрати надто цікавого журналіста? Чи, може, найняла суперпрофесійного кілера, а то й кількох?»

Думки крутилися в голові Стенлі Кройберга. Над містечком обіч замку висіювало гаряче літнє сонце.

«Чи справді тут замішане оте таїтянське вуду-шмуду?» — думав далі Стенлі.

З маєтку вийшов кремезний молодик у костюмі кольору хакі і підняв руку. Журналістська братія притихла, тільки спалахи об’єктивів позмагалися з сонцем.

— Міс Ремпбелл відпочиває й просила б не порушувати її права, — почав молодик.

— То вона таки тут, ця тигриця, — гукнув котрийсь з репортерів.

Вони посунули до охоронця, чи хто він там. Та між ними виріс поліцейський. Він сказав, що територія біля маєтку міс Ремпбелл належить муніципалітету і він може їх запросто виселити звідси. Але, поважаючи право преси і свободу преси взагалі, просить поводитись толерантно.

— Ти диви, коп знає таке слово, — почувся вигук.

— Я багато чого знаю, синку, — сказав полісмен. — І можу тебе повчити. А міс Іветта Сімпсоні прибуде з хвилини на хвилину.

Так і сталося. За чверть першу дня (прес-конференція була призначена на першу) під’їхали дві машини. З передньої — доволі скромного «Форда» — і з’явилася Іветта Сімпсоні, чи не вперше на людях після скандалу. Була вона на диво скромно вдягнута: у сірому в дрібну клітинку платтячку й скромних чорних черевичках. На шиї жодних прикрас, окрім маленького хрестика на срібному ланцюжку, що виднівся в проймі над грудьми, а самих грудей, які Іветта щедро виставляла завжди на огляд, видно не було. Та й сукенка цього разу була довша звичного й ледве-ледве оголювала коліна. На обличчі в Іветти Сімпсоні, на диво, також не було жодної косметики, зате два рубці від недавніх подряпин ніби й загоїлись, та борозенки лишили. Здавалася вона стомленою і трохи збентеженою, хоч і трималася впевнено.

Іветта вийшла сама, без охорони, й це теж видалося незвичним. У руках вона тримала маленьку чорну сумочку. Звертаючись до журналістів, вона сказала, що заяву для преси зробить у присутності міс Таумі Ремпбелл, яка погодилася вийти зі свого маєтку рівно о першій годині.

— Невже вони помирилися? — почувся голос.

З цим запитанням звернулися і до самої Іветти.

— Жодних коментарів чи інформації до самої заяви, — сказала Іветта трохи стомлено.

Вона була красунею південного типу — жагучою, з виразними темними, кольору перестиглої сливи очима. Ровики на щоках додавали навіть своєрідного шарму.

— Не тисніть на міс Сімпсоні, — суворо наказав полісмен, що вочевидь вирішив взяти на себе функцію охорони модельки.

Журналісти фотографували машини, в одній із них, за кермом якої приїхала Іветта, сидів якийсь молодий чоловік, а в другій навіть крізь затінене скло виднілися ще дві людські фігури. Але люди в машинах на те, що їх намагалися сфотографувати, не реагували.

Рівно о першій двері високої огорожі розчинилися і з них вийшов потужний молодий чоловік у чорній сорочці з короткими рукавами. За ним з’явилася, сяючи сліпучою усмішкою, Таумі Ремпбелл, за нею ще один охоронець і дівчина — прес-секретар.

Таумі, як завжди, була у коротенькій напівпрозорій, цього разу чорно-синій сукні, схожій більше на мереживну комбінашку. З вирізу виднілися знамениті невеликі, але такі спокусливі груди супермоделі. Шию прикрашало розкішне золоте кольє, з нанизаними на нього справжніми (хто б сумнівався) діамантами. Вона спинилася, по-королівськи ледь-ледь схилила голівку, стріпнула волоссям, що обціловувало її смагляві плечі, ще раз сліпучо, як уміла тільки вона, посміхнулася.

І тут сталося те, чого ніхто не міг сподіватися. Очікували нового витка скандалу, навіть того, що Іветта вихопить із сумочки пістолет — охоронці Таумі подалися вперед і зробили виразні рухи — на поясах у них виднілися кобури, а відомо було, що охоронці міс Ремпбелл мають дозвіл на носіння зброї. Очікували й можливого примирення — хто розбере цих модельок з їхніми примхами й непередбачуваними вибриками.