Орхан Памук - Мене називають Червоний

2. А ще я мрію про малюнок щастя, яким захоплюється в своєму месневі поет з Рама Сари Назім [215] Вигадане ім'я, Орхан Памук проводить асоціативну паралель з турецьким письменником, поетом Назімом Хікметом Раном (1902–1963). . Я добре знаю, як створити такий малюнок. Хочу, щоб це було зображення матері та її двох дітей; щоб на тій роботі мати, всміхаючись, тримала в обіймах і кормила грудьми молодшого сина; той би радісно смоктав пипку великих нениних грудей, а вона та його старший братик, що трішки заздрить малому, дивилися б один на одного. Я хотіла б бути тою матір'ю на своєму малюнку, і щоб на ньому в небі зобразили птицю, яка водночас і летіла б, і навіки щасливо застигла в небі, неначе зупинився час, — так творили древні майстри Ґерата — нехай малюнок буде в їхньому стилі! Знаю: завдання — нелегке.

Та мій син Орхан, настільки дурний, що старається все пізнати власним розумом, роками повторяє мені, що ніхто й ніколи не створить цей малюнок щастя, бо ґератські майстри, які зупиняли час, не змогли б зобразити мене такою, яка я є, а європейські художники, котрі тільки те роблять, що малюють прекрасну матір, яка тримає в обіймах сина, час ніколи не зупинять.

Мабуть, його правда. Людина-бо, щиро кажучи, шукає не усмішки на малюнку про щастя, а щастя — в житті. Художники це знають, але відтворити не можуть. Тому щастя життя вони замінюють щастям побаченого й намальованого.

І тому цю оповідь, яку не намалюєш, я розповіла своєму синові Орхану — може, напише. Йому я й, не соромлячись, передала листи Хасана та Кари, які ті посилали мені, а також розмиті зображення коней, котрі знайшли разом з трупом бідолашного Заріфа-ефенді. Мій молодший син — нервовий, безхарактерний і нещасливий, він анітрохи не боїться говорити несправедливо про тих, кого любить. Отож будьте обережні, не вірте Орханові, коли він описує Кару безпораднішим, аніж той був насправді, наше життя — ще тяжчим, Шевкета — лихішим, а мене — вродливішою й безсоромнішою, аніж була. І яку він тільки брехню не вигадає, аби ми вірили, а історія була цікавіша й краща.

1990–1992, 1994–1998 pp.

Сура — розділ Корану.

Аят — вірш Корану.

Коран.

П'ятдесят шоста сура Корану («Ті, що падають»).

Ібн аль-Арабі (1165–1240) — арабський філософ-містик, видатний поет суфійського спрямування. Послідовники Ібн аль-Арабі називали його Великим учителем та Сином Платона. Через свої суфійські погляди й твори (близько 300) Ібн аль-Арабі ввійшов в історію як одна з найбільш суперечливих постатей мусульманського Середньовіччя.

Ходжа (тур., пер.) — а) учитель, наставник; б) те ж саме, що й мулла (служитель релігійного культу в ісламі).

Ерзурум — місто на північному сході Анатолійського півострова.

Кара — чорний (тур.).

Махаллє — куток (тур.).

Халіч — затока Золотий Ріг.

Сефевіди — династія шахів Ірану (1502–1736). Найвідоміші представники: Ізмаїл І (засновник династії), Аббас І.

Майдан Чемберліташ — майдан у старій частині Стамбула, де стоїть однойменна колона, споруджена на початку IV ст. на честь візантійського імператора Константина Великого.

Тєбріз — місто на північному заході Ірану. Засноване в III–IV ст. Сасанідами. З XII ст. — одне з найбільших міст мусульманського Сходу. Неодноразово ставало столицею Ірану, зокрема при Сефевідах. Відоме своєю архітектурою (Блакитна мечеть) і школою книжкового мініатюрного живопису, чиїм розквітом ознаменувалося XVI ст.

Казвін — місто на північному заході Ірану.

Акче — дрібна монета.

Дирхем — міра ваги, яка дорівнює 3,12 г.

Яничари (тур., букв. — нове військо) — регулярна турецька піхота, що існувала з другої половини XIV ст. до 1826 року. Спочатку комплектувалася з полонених юнаків, пізніше — з навернутого в іслам християнського населення підкорених країн.

Беязит Блискавичний (1354 або 1360–1403) — турецький султан, завойовник Балкан і Малої Азії, що, втім, зазнав поразки від орд Тамерлана в 1402 році.

Текке — обитель і місце зібрання дервішів.

Ґяур — у магометан — назва іновірця.