Настя Байдаченко - Нічого особистого

— Я думаю, ви судите однобоко. Згадаємо Давній світ, Ренесанс…

— Давайте залишимо ваші темні віки, ваше нікому не потрібне середньовіччя — не на жарт розійшлася блоґерша, від азарту мисливця її обличчя стало буряковим. — Ви та вам подібні попкорнізують літературу. Я кажу про Літературу… Із великої літери… У найхрестоматійнішому сенсі…

Віка важко зітхнула, проте той кволий зойк потонув у галасі суцільної підтримки пані Гафки. Kill joy. [28] вбивця приємностей. Справжнісінькій Kill joy. Просто-таки суворий реформаторський аскетизм у розвагах ренесансного двору. А навіщо? Закопаємось у глибокі роздуми, коли можна нормально веселитись і розважатись? І це ж треба бути такою невігласкою, аби обізвати «її ренесанс» середньовіччям та темними віками. Єресь яка! Як можна сплутати веселий передзвін Відродження із надривною екзальтацією Середньовіччя? Пишних ренесансних мадонн із безкровністю середньовічних? Віка вибухнула всередині від праведного гніву, проте вирішила за розумніше промовчати. Вона вихована дівчина, дуже чемна, too well-mannered. [29] із занадто гарними манерами.

— Знаєте, а я не здивована, що вас досі не зробили членом НСПУ [30] Національна спілка письменників України. … Ці люди бережуть честь мундира.

— Я б сказала, що вони охороняють порожній замок… Це вже не НСПУ, а будинок літніх людей.

— Ну те, що ви не маєте поваги до літніх людей, видно із вашого ставлення до свекрух у вашому попередньому реаліті-шоу «Свекрухи та невістки»…

— Ви перекручуєте мої слова.

— Облиште, ми ж не на суді. Це жива розмова. Словесна дуель. Філологічний ринг, якщо хочете. Хіба ж ваші середньовічні герої не робили так само?

— Я пишу про Ренесанс, це трохи пізніше…

— Особисто я вважаю, що у вашому випадку історичний час не має жодного значення, ви пишете порожні костюмні твори про жіночок у велюрових пишних сукнях…

— По-перше, не було тоді такої тканини як велюр, а по-друге, змінюються лише костюми та декорації. Драма завжди та сама. Вище голови не стрибнеш — є дванадцять античних сюжетів. Проте я витрачаю достатньо часу на вивчення часових особливостей.

— Це ви правильно, щодо вище голови не стрибнеш… — розчервоніла Гафка поправила гідроперидне пасмо, що випало на обличчя. — Пані Вікторіє, ви ніколи не замислювалися, що бути українською письменницею — це важкий хрест, це означає покласти своє особисте життя, а часом і кар'єру на вівтар служіння великій ідеї національно-культурного відродження… Ви чомусь не належите до жодного літературного угруповання, культурного гуртка… Вас не видно на семінарах творчої молоді…

— Я стільки не п'ю, — чемно посміхнулася Віка.

— Це стереотип.

— Може… Мені чужа сама ідея культурного гуртування. Come on, ми не після валуєвського указу, і не в 30-х роках. Нас ніхто не притісняє. Усе добре. Не треба об'єднуватися в ощирені угруповання і рвати на собі вишиванки. Увесь час гуртуючися для збереження і захисту національної ідентичності, ми показуємо, що ми досі загноблені, замучені і замордовані. І нам весь час треба захищатися. Світ змінився, ніхто на нас не нападає.

— Пані Вікторіє, ви стаєте на небезпечну стежинку, ви ображаєте усіх, хто беріг нашу культуру, мову та традиції. І те, що ви особисто не бачите загроз, абсолютно не означає, що їх немає.

— Нікого я ображати наміру не мала. Просто час умитися холодною водою та реально поглянути на речі. А то знаєте, як одна моя стриївська подружка вдягнула штанці, в яких повністю видно нижню білизну, і з піною доводила мені, що бабці в київському метро на неї косо дивляться через українську мову. Не там проблема, де ви її малюєте. Як-то кажуть, ІМХО.

Гафка зітхнула та вольовим рухом правої руки зупинила вий справедливого гніву на лавках слухачів.

— А тепер я хочу запросити нашого особливого гостя, відомого в мережі живого журналу під ніком Аксель Ферзен. Якому довелося кілька років тому написати рецензію на першу книгу пані Каретко.

Аксель Ферзен! Неперевершений вибір нікнейма. Він би ще Ланселотом чи Лоенгріном назвався.

Недоумок… Ні, так її ще ніхто не розмазував по підлозі. Куди там тій пані Гафці до Ферзена. Ледь він з'явився в аудиторії, жіноча половина запрошених заревіла так, наче зайшов принаймні сам Бред Пітт. Навіть не просто Бред Пітт, а Бред Пітт топлес. Ні, навіть Бред Пітт без штанців.

Ферзен зустрівся поглядом із Вікторією та посміхнувся. Як акула до тунця, якого має намір негайно з'їсти.