Настя Байдаченко - Нічого особистого

Брови Василини Григорівни здивовано вилізли з-під рогових окулярів.

— Писати, писати і переписувати українську класику. От береш Гончара і переписуєш від ранку до обіду. Може, й писати навчишся та почерк виправиш.

Української класики вдома майже не водилося, отже великого вибору не було, і Віка почала переписувати «Роксолану». Дівчинкою вона була наполегливою, тому за півроку знала, що твір Загребельного дрібним почерком вміщається у вісімнадцять товстих зошитів у лінійку. Мабуть, Василина Григорівна впала б у коматозний стан, дізнавшись, що Віка Каретко із почерком по типу «кара Божа» та цілковитим слуховим неприйняттям українського правопису стала письменницею. Точніше графоманкою. Та Василині Григорівні від цього уточнення все одно не полегшало б.

Віка не раз замислювалася над тим, що якби їй під руку для переписування трапилася не «Роксолана», а щось на кшталт «Прапороносців», то, мабуть, жанрові проблеми оминули її стороною. А якби Коцюбинський чи Хвильовий, то, може, і вона писала нормальну глюконуту маячню, як всі. Отже «Роксолана» і була першою стратегічною помилкою.

Другої вона припустилася, коли захотіла видатися. Навіть і гадки не маючи про презирливу абревіатуру АВК (автор власним коштом), що на автоматі дорівнювало Графоман із великої літери Г, юна пані Каретко розіслала по найбільших київських видавництвах свій роман із проханням прорахувати вартість видання. Чомусь сподіваючись, що гроші у даному випадку полегшать життя та не змусять чекати кілька років у планах видавництва. Як нормальна людина, що вижила у 90-х, та мала певне розуміння ринкових сил, Віка наївно очікувала зібрати пропозиції та обрати найкращу за критерієм ціна-якість. Деякі відповіді видавництв самі по собі були настільки цікавими, що не навести їх для загального приколу було б величезною та невиправною помилкою.

Вельмишановна пані Вікторіє, доброго дня. (правопис та пунктуацію автора збережено)

Видавництво «ХЗ» звичайно може допомогти Вам видати книгу. Та чи хоче?

У нас працюють доволі кваліфіковані співробітники, які можуть на високому рівні зробити літературну редакцію, пристойну коректуру, створити адекватну обкладинку тощо. Але нам не зрозуміла і навіть ворожа Ваша заява про те, що Ви співпрацюватимите із видавництвом, яке надасть найнижчу ціну на видання книги. Принципова позиція видавництва — не брати участі у різного роду тендерах. Ми і так найкращі, нам не варто це доводити на таких виданнях як Ваше.

Не варто думати, що гроші вирішують усе. Не плюйте в душу працівникам культурної сфери. Так Ви назавжди зіпсуєте собі репутацію, а світ малий.

Видавництво «ХЗ» ставиться із повагою до всіх без винятку своїх авторів, чекаючи такої ж поваги на взаєм.

Надалі пропонуємо спробувати працювати так:

Ви можете озвучити нам ціну, яка Вас влаштує. Ми поміркуємо з цього приводу, прорахуємо і, у разі, якщо вона не влаштує нас, аргументовано пояснимо, чому саме. І коли ми не знайдемо спільної мови, не ображаючись один на одного, і сподіваючись на майбутню співпрацю, розійдемось.

А Ви можете спробувати вийти на інше видавництво. Якщо вийде.

Будь ласка, зрозумійте нас правильно. Адже така Ваша позиція, ми певні, не сподобається жодному видавництву, до якого Ви звернетеся. Отже, радимо надалі ніколи не озвучувати її в голос.

Щиро,

Спочатку шокована Віка глибоко замислилася над тим, як доволі кваліфіковані працівники можуть щось робити на високому рівні, спробувала уявити собі непристойну коректуру, та трохи попереймалася проблемами синтаксису та пунктуації. Зрештою вона образилася, що і через двадцять років по перебудові їй намагаються пояснити, що вона не має права вибору постачальника послуги за свої ж власні гроші. Бойфренд Вікторії відреагував філософськи:

— У дупі були, у дупі і залишаться. Давай сюди файл, я щось придумаю.

Третя стратегічна помилка із нею трапилася, коли по виданню перших чотирьох романів, що так-сяк, але продавалися, Віка погодилася відвідати засідання модного літературного клубу в якості так би мовити чергової guest star [26] гостьова знаменитість. (принаймні вона так думала:)), де юрбилася уся творча молодь та ті, хто хотів такою вважатися.

На засіданні головувала велика літераторка та блоґерша пані Гафка. По молодості, як казали, вона була близька до тусовки архієпископа та його сина. Щодо молодості пані Гафки у Віки були серйозні сумніви, якби на odnoklassniki.ru вона не побачила, що велика літераторка вступила у автентичний бальзаківський вік. Друг блоґерші, єпископський синок, графоманив безбожно і багато, від останнього твору тхнуло якимсь морепродуктом, чи то хеком, чи то кальмарами. Віка не пам'ятала точно. А шкода. Велика літераторка вочевидь вважала цей роман гідним шкільної хрестоматії.