Артур Росселліоуз - Я БАЧУ ПЕРЕД СОБОЮ. Стій! Я дивлюся на тебе. Я бачу із чого ти зроблений

© Артур Росселліоуз, 2021

ISBN 978-5-0053-7973-3

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

#моретекстів Клуб Анонімних Авторів

Клуб Анонімних Авторів та організатор – Таіс Золотковська

презентує:

Літературний Марафон «5 текстів за 5 днів»

Коротка проза:

Я бачу перед собою

Все, що ви бачите в мені – це не моє, це ваше.

Моє – це те, що я бачу в вас.

© Еріх Марія Ремарк

Я знову закриваю свої карі очі та бачу його, мій неповторний амарантовий світ. І варто лишень легенько відтулити зіниці, як він йде геть. Зникає все і все стає звичайним, як в усіх, дерево – зелене, вишня цвіте білим, а сонце таке потворно жовте, що не можливо на нього дивитися. Часто в такі сонячні дні я беру із маминої шафи цупкий чорний шарф і зав’язую собі наміцно очі. А потім сідаю десь у темний куток кімнати, щоб мене ніхто не чіпав, а мій світ існував все довше. І кожного свого дня я мрію лише про одне, щоб цей дурнуватий нікчемний світ перетворився на мій.

Є речі, які я ненавиджу всією глибиною своєї душі. Тоді моя мама говорить мені, що я не її дитина, що це, якесь чорне диявольське зло породило мене. Вона не розуміє мене, а я думаю, що вона не розуміє в першу чергу себе, тому як вона може зрозуміти когось. У нас із нею контакт в довжину з цілу галактику, вона в одному її кінці, я в іншому. Така собі альфа й омега.

Ранок – це апогей моєї ненависті. Річ, яка все більше й більше руйнує моє життя, бо безжально вбиває мій амарантовий світ. В моїй кімнаті лише одне вікно, яке я хочу постійно замурувати, але моя мама говорить, що вона господиня цього будинку і їй вирішувати, що і як з ним робити. Як виросту й стану дорослою, в моєму будинку ніколи не буде вікон. Ранок завжди вривається в моє життя без стуку, постійно піднімаючи над горизонтом, це потворне жовте сонце і все навкруги мене починає руйнуватися. Хоч моє вікно навічно завішене чорними шторами, але світло нового дня все одно знаходить різні шпаринки, щоб увірватися й вбити, скалічити й забрати. А для мого світу одного слабенького променя цілком вже достатньо, щоб почати повне зникнення.

Мама каже, що я ніколи не сміюся, тому вона ще більше впевнена в тому, що я не її дитина, а справжній виродок сатани, який увірвався в її життя, щоб якимось чином покарати її та зробити кожен новий день нестерпним. Я думаю ми просто двоє ненавидимо ці ранки. І кожен такий ранок віддаляє нас ще більше.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.