Настя Байдаченко - Нічого особистого

Статурою пані Гафка скидалася на поні, поставленого на задні копита: короткі ніжки, маленькі стегна та два батони трохи вище. Вінчала цю красу гідроперидна медуза в стилі «Мерілін щойно прокинулася, а зачесатись не встигла».

Коли нарешті велика літераторка скінчила монолог на тему геніальності єпископських дітей, її очка встромилися у Вікині, як божевільний професор у піддослідного пацючка. Пані Гафія вочевидь була тіткою харизматичною, не те щоб леді Ю, та зала вмить відчула її настрій та просяклася зневагою. Графоманів тут не люблять, подумалося Вікторії. Марно стільки часу згаяла, обираючи сумку в тон лаку для нігтів.

— Отже, шановне панство…

Пані Гафка, явно перевчила польської мови, бо надто пшекала та вимовляла слово «панство» наче його писали «р r z е z ń». [27] через м’яку н

— Сьогодні до нас на гостину завітала Вікторія Каретко. У літературних колах вона маловідома. Проте більш популярні її сценарні екзерсиси. Мабуть, кожному доводилося, перемикаючи канали телевізора, натрапляти на ідіотське реаліті-шоу «Секс із зірками»…

До Віки потроху почало доходити, що вона тут не у ролі guest star, навіть не у ролі guest starlette, а, як би так висловитись, у ролі тіла в анатомічному театрі. Трупик, на якому медики-першокурсники вчаться розрізняти м'язи від кісток та долати приступи нудоти.

«Добре, коли вже сюди припхалася, то спробую відстояти свої погляди в межах пристойності та доброго виховання», — вирішила Віка, поправляючи камею на мереживному жабо та посміхаючись із бездоганною психопатною чемністю Брі ван дер Камп.

— А скажіть нам, пані Вікторіє, як вам спало на думку вивернути назовні такі інтимні речі? Ви знаєте, скільки родин розбилося через ваші вельми оригінальні сценарні ходи?

— Ну, знаєте, за сценарієм передбачалося, що телеглядачі будуть підтримувати найвірніших зірок. Виявилося, що за результатами смс-голосування перемагали найбільші стрибунці в гречку…

— А потім Нацрада з питань телебачення та радіомовлення заборонила пускати в ефір цю вакханалію…

— Ну, скажімо так, рекомендувала перенести ефір у інший часовий проміжок. — посміхнулася Віка. — Рейтинг від того, у принципі, не постраждав.

— А як ви стали сценаристом? Якщо я не помиляюся, за освітою ви програміст.

— Так, дійсно. Після виходу моєї першої книги «Гальшка Острозька»…

— Вона ще перемогла у конкурсі видавництва «Вимпел»? Третє чи четверте місце…

— Власне, друге. Мені зателефонував продюсер розважальних програм і запропонував взяти участь у конкурсі на посаду сценариста одного співочого шоу. Я не пройшла, але мої нариси у них лишилися. Потім креативний продюсер запросив мене на конкурс ідей реаліті-шоу. Конкурс виграв мій «Секс із зірками».

— Добре, давайте повернемося до літератури. Кого ви вважаєте найсучаснішим українським автором?

— Я не у захваті від сучасної літератури. Хоча я читаю багато, мені подобається надзвичайно мало. Це, звичайно, не означає, що наша сучасна література якась неправильна. Просто у мне досить специфічні смаки. Я не люблю книжок, в яких усе розпочинається досить-таки цікаво, а всередині автору не вистачає фантазії для розвитку сюжету, тому герої змушені спожити якийсь «стимулятор», і їх починає відверто ґлючити та заносити у паралельні сфери. Мені не подобаються біографії та подоби біографій авторів у формі романів, як на мене, це ознака виродження того, що вже нема про що розповісти. Усі ми звичайні люди, для наших біографій справді вистачить livejournal чи будь-якого іншого блоґу, не варто псувати папір.

Ось це вона сказала марно. Ой, як марно. У неї втупилося зо три десятки зацікавлених поглядів. Дослідницьких поглядів студентів-біологів, які готуються препарувати жабку. Із загального настрою Віка відчула, що їй також із радістю нанесли б якогось важкого тілесного ушкодження. А не треба нагадувати блоґеру, що він міг би псувати папір. Особливо, коли блоґер впевнений, що з вас двох безнадійно псуєш папір саме ти.

— А ви не вживаєте жодних стимулянтів? — уїдливо поцікавилася пані Гафка, рівень її доброзичливості впав нижче плінтуса.

— Тобто? — щиро кліпнула блакитними очками Каретко.

— Ви хочете сказати, що ви штампуєте по 400 сторінок тексту двічі на рік просто із графоманського інстинкту? Так би мовити, для суцільної розваги?

— Ну, так. Літературу було вигадано для розваги…

— Ви помиляєтеся, — суворо обірвала Гафка, піднявши вказівного пальця догори. — Літературу покликано роздмухувати в людині роздуми про буття, сенс життя та пошук істини. Глибокі роздуми. Самокопирсання у свідомості та інтелекті. Занурення у вивороти думки…