Сід Чаплін - День сардини

— У вас непоганий катер.

— Найкращий на всій стоянці. У них тут поцупили кілька штук. Перегнали в іншу гавань, наново пофарбували, змінили мотори і продали якимось простакам. Отож мені й запропонували: десять шилінгів на тиждень і харчі.

— Але ж самому тут нудно?

— Дарма, жити можна. Сюди приходять закохані. Іноді чайки прилітають за крихтами хліба — є тут одноока пташина, на диво розумна... Крім того, я приручив мишу.

Він одхилився до стіни й смикнув за мотузку. З коробки на полиці зіскочила кришка. Руденька мишка висунула звідти писочок, поворушила вусами, ковзнула вниз, шугнула блискавицею по голові Гаррі й завмерла на плечі, стоячи на задніх лапках; потім з’їла у нього з рук добрий кавалок сиру.

— Красуня, правда ж?

— Ви певні, що це вона, а не він?

— Кого ти вчиш!.. Мій старий за китайським методом безпомилково відбирав курчат — де півники, а де курочки.

— Ви ж помилилися з отим кошеням.

— То була дипломатична хитрість.

— Вона не дозволить вам тримати мишу в хаті.

— Артуре, хлопче, у нас же є покрівля над головою.

— Вона хоче, щоб ви повернулися.

— Он як, тепер вона цього хоче! А ти що скажеш?

— Кепська справа,— чесно признався я.— Вона тепер стала, як та шкварка на гарячій сковорідці.

— Це вона тебе, послала?

Смішно, звичайно, але мені стало прикро. Ми з моєю старою ладимо — краще не треба, та я чомусь люблю її і Квартиранта кожного окремо; і найбільше радію, коли вони сваряться. Терпіти не можу, коли хтось із них сохне за іншим. Не люблю залишатися в затінку.

Отож я нічого йому не відповів. Втупився в підлогу, перев’язав шнурок на черевикові та зробив кілька дихальних рухів за системою йогів. А все одно чомусь упрів і не міг глянути йому в очі.

Гаразд,— мовив він.—Вітай її од мене. Скажи, що мені й тут добре. Скажи, свобода — чудесна річ.

— Самі скажете. Адже вона з мене шкуру злупить, коли дізнається, що я бачився з вами. Я скажу лише, що ви тут, а ви вже мовчіть, як мене обдурили.

— Добре,— кивнув він.— Вона, певно, одразу ж майне сюди.

— Від неї всього можна чекати.

— Коли я був помічником приборкувача тигрів,— сказав він,— то входив до клітки з револьвером в одній і з гарапником у другій руці. Тигри й тигриці в мене залюбки плигали крізь обруч.

Він, звісно, жартував. Але я тоді був ще зовсім зелений.

— А револьвер був заряджений? — спитав я.

— Боронь боже! Але ті безсловесні тварюки не розуміли різниці.

Я трохи подумав.

— Вам нізащо не примусити мою стару плигати крізь обруч.

— Якщо ти маєш на увазі золоту обручку, то, може, й так,— сказав Гаррі й простягся на койці.— Дивна вона жінка! їй досить лише пальцем поворухнути — та де там! Усе це не для неї. Вперта, як віл. Хоче сама тягнути ярмо, аби ти тільки йшов поряд.

— Моя стара хороша,— сказав я.

— Вона й справді постаріє, коли ти від неї втечеш мовив він.— Вона це знає і ні про що більше не хоче думати.

— Нікуди я не втечу!

Він сумовито глянув на мене.

— Ти підеш у море... Коли я кажу — море, то маю на думці справжню стихію, бо не такий ти хлопець, щоб плавати в якійсь там ковбані. Слово честі,— додав він,— як добре придивитись, то ти аж надто схожий на мене. Будеш довгенько вештатись по світу, поки пристанеш до якогось берега. Побачиш багато всіляких див, різні країни, людей. Можливо, навіть злітаєш колись на Місяць... Ти ж не сардина.

Я не второпав.

— Сардина?

— В Норвегії сардини косяками приходять з океану,— сказав він.— Запливають у фіорди. Аж колір води міняється. Спершу вона зелена, як стара мідь, потім стає ясною, наче срібло, і кричи хоч лусни — нічого не чути — так очманілі чайки налітають на здобич. А сардини пливуть і пливуть. Не знають, для чого, й знати не хочуть. Може, їм потрібно там метати ікру. Вони тріпочуть в сітях і пруть, наче сотні локомотивів,— старі снасті аж тріщать, а судно перехиляється...

— Ви ловили сардини?

— Ловив! То не ловля — смертовбивство. Платять відрядно, а вони ловляться навалом, зливою падають у трюм, б’ються, тріпочуть, аж поки люк не задраять. А потім їх напаковують у бочки, везуть сюди і тут укладають у бляшані труночки — голова до хвоста й хвіст до голови... Вони знають лише одне — свою споконвічну мілину, їх цікавить тільки, щоб вчасно поїсти та вчасно покласти свою ікру. От і попадають у сіті, а потім у бляшанки. Там їм і амба.

— Ви дали маху,— сказав я.— Ліпше вже було ловити сардини, аніж працювати на консервній фабриці.

— Ти, я бачу, не збагнув головного.