Сід Чаплін - День сардини

— Що ж нас затримує? — спитав Коротун.

— Не гарячкуй. Ми доберемося до них, коли буде треба. Б’юсь об заклад, що зараз вони тільки цього й ждуть. Ну й нехай собі ждуть.

— Ми можемо їх і зараз потрусити,— сказав Бевзь.

— Авжеж. Але краще діяти напевне. Минулого разу Мік був із ножем, пам’ятаєте? Отож і ми озброїмось залізяками...

— З ножем я не піду,— сказав я.

— Ніхто не піде. А чим погана ніжка від стільця? Або велосипедний ланцюг. Чи що там потрапить під руку...

— Все одно я проти.

— Чому?

— Не до душі мені це.

— Ніхто тебе не силує. Не хочеш — не йди, мені начхати.

Він зиркнув на мене.

— Гаразд, я прийду.— Мені забракло рішучості відмовитись.— Де збираємось?

— В «Альбіоні». Після танців у «Рідженті» вони неодмінно прийдуть туди. Зайдемо, коли почнеться сеанс.

Ми з Коротуном сядемо в останньому ряду, а ви чекайте в бічному проході біля лівого запасного виходу. Та не ловіть гав. Під час перерви вдамо, ніби йдем по морозиво. Тоді вони нас неодмінно побачать...

— Ой, одмолотять вони нас! — застеріг Бевзь.

— Не встигнуть. Ми, як тільки побачимо їх, майнемо до виходу лівим проходом, нібито злякались.

— А вони, як побачать всіх нас, одразу й повернуть назад.

— Не побачать, бо ми погасимо світло. Я і Коротун кинемось до проходу, вони — за нами, а там ви насядете на них.

— Надто вже хитромудро,— зауважив Бевзь.

— Для тебе — можливо, а ти тримайся Артура, і все буде гаразд.

— Ото мені розумника знайшов — Артура!

— Артур молодець, еге ж, Артуре?

— Чесно битися я не відмовлюсь,— заявив я.— Але брати з собою всякі залізяки, по-моєму, не слід — ще справді приб’ємо когось...

— От дурень! — знов озвався Бевзь.

— У нього в мізинці більше розуму, аніж у твоїй макітрі,— сказав Носач.— Гаразд, Артуре, обійдемось кулаками і будемо молити бога, щоб Мік прийшов без ножа.— Він пильно глянув на мене.— Ну, то йдеш?

— Звичайно, йду,— відповів я.

— Тоді до діла...

Ми ретельно прибрали в штабі, потім скинулись по півдолара — всі, крім Коротуна, який був безробітний,— і доручили Бевзю збігати по рибу зі смаженою картоплею. Тим часом розпалили у горні вогонь. Сидячи біля нього, ми їли рибу з картоплею і запивали пивом. Усім було весело, і хлопці взялися розповідати всякі побрехеньки. Та я мовчав. У мене чогось душа не лежала до отієї бійки в «Альбіоні». Я ніби відчував, що добром вона не скінчиться, хоч би хто там переміг, чи то ми, чи вони. У мене весь час перед очима блискотів ніж. А тут ще ніяк не йшла з думки моя стара зі своїм Гаррі, чомусь ввижався батько, а найбільше не давав спокою отой клятий Спроггет — його хитрий лисячий писок збільшився в моїй уяві у кілька разів проти звичайного, і він гнався за мною, аж поки я став задихатися. Жирна риба з картоплею була не для мого шлунку, до того ж я видудлив зайвину пива. Мене нудило, і я одійшов у куток. Носач подався за мною.

— Ти що, боїшся, Артуре?

Я надто погано себе почував, щоб заперечувати йому, і лише похитав головою.

— Якщо ми хочемо перемогти, треба діяти рішуче,— сказав він.— Іншого вибору в нас немає.

— Я ж не проти — тільки без отих залізяк.

— Їх не буде,— запевнив він. Потім, трохи помовчавши, спитав: — Може, ти закохався, Артуре?

— Звідки ти взяв?

— Надто вже ти якийсь мовчазний — оце сидів біля вогню та про щось думав.

— Не народилася ще та дівчина,— сказав я. А сам пригадав Стеллу, та потім вирішив, що вона не годиться для справжнього кохання. «Легко зійшлися, легко й розійдемось»,— подумав я.

— Ти не зарікайся, от бачиш, як у мене вийшло.

— Знаю, від цього самі прикрощі. Ось і моя стара збирається заміж за Квартиранта. Навіть ні про що інше не думає, тільки про це, лиш одне її цікавить — як би розшукати мого старого.

Марна справа ділитися з кимось своїми клопотами. Носач тільки вдавав, що слухає, та кивав головою.

— Зустрінеш таку, як моя Тереза, тоді іншої заспіваєш,— сказав він.— Я такої зроду не бачив.

— А тут ще один негідник, десятник на нашій дільниці, Спроггет, життя мені не дає. Він стільки вже на мені їздив, що в мене мозолі на спині, хоч і в нього теж — на заду.

— Ага,— сказав він.— То набий йому пику, а роботу собі іншу знайдеш... Але послухай, я хочу розповісти тобі про Терезу — ото дівчисько, чорт забирай!.. Чуєш, Артуре, вона сподівається мене обкрутити.

— Цілком можливо,— погодився я.— Проте це не спинить її брата, якщо ми пустимо в хід залізяччя... А надумаєш одружитися з нею — нічого не вийде: у неї й віра інша, і родичі тебе не схочуть.