Пауло Коельо - Одинадцять хвилин

Вона побачила, що він притулив пужално батога до її пуцьки, протягнув його згори вниз, і в ту мить, коли він торкнувся її клітора, вона втратила тяму. Вона не знала, скільки часу вони там були, не знала, скільки разів він її лупцював, але зненацька до неї прийшов оргазм, оргазм, який десятки, сотні чоловіків за ці місяці так і не змогли в ній розбудити. Спалахнуло сліпуче світло, й вона відчула, що провалюється в якусь чорну яму, бездонну яму своєї душі, де гострий біль і страх перемішалися з абсолютною насолодою, це відчуття винесло її за всі ті межі, які вона знала, й Марія застогнала, зойкнула голосом, що його придушив кляп, засмикалася на ліжку, відчуваючи, що наручники перетирають їй зап’ястки, а ремені повпиналися в литки, засмикалася так, як ніколи не смикалася, саме тому, що не могла зворухнутися, зойкнула так, як ніколи не зойкала, бо в роті у неї був кляп, і ніхто не міг її почути. Це були біль і втіха, пужално батога тиснуло на її клітор усе сильніше, й оргазм бризнув з її рота, з її пуцьки, з усіх пор її тіла, з її очей, з усієї шкіри.

Вона провалилася в якийсь транс і потроху опускалася кудись, опускалася, вона вже не відчувала пужално батога між своїми ногами, відчувала лише своє волосся, змочене рясним потом, та доторки ніжних рук, що знімали з неї наручники та розв’язували реміняччя, яким були примоцовані до ліжка її ноги.

Вона лежала, збентежена, неспроможна дивитися на чоловіка, бо відчувала сором за себе, за свої зойки, за свій оргазм. Він лагідно гладив її по голові й водночас важко відсапувався — проте втіху спізнала тільки вона; він не пережив жодної миті екстазу.

Її голе тіло обняло цього повністю вдягненого чоловіка, виснаженого після стількох наказів, стількох криків, стількох зусиль, спрямованих на те, щоб утримати ситуацію під контролем. Вона тепер не знала, що казати, як продовжувати, але почувалася впевненою в собі, почувала себе під захистом, бо це ж він запросив її піти з ним туди, де вона не була ніколи, а отже, він був її захисником і її володарем.

Вона заплакала, й він терпляче чекав, коли вона закінчить.

— Що ви зі мною зробили? — запитала крізь сльози.

— Те, що ви хотіли, аби я зробив.

Вона подивилася на нього й відчула, що розпачливо потребує його.

— Я вас не силував, не примушував, і я не чув, аби ви сказали: «Жовте»; моєю єдиною силою була та, яку ви мені давали. Тут не було ніякого примусу, ніякого шантажу, діяла лише ваша воля; хоча ви були рабинею, а я був володарем, моя єдина влада полягала в тому, що я міг штовхати вас у напрямку вашої власної свободи.

Наручники. Ноги прикручені ременями. Кляп у роті. Приниження, яке було сильнішим та інтенсивнішим, аніж біль. Та навіть при всьому цьому — він мав рацію — її опанувало відчуття абсолютної свободи. Марія була наповнена енергією, силою і вельми здивувалася, помітивши, що чоловік із нею поруч був геть виснажений.

— Ви досягли оргазму?

— Ні, — сказав він. — Володар тут для того, щоб приборкувати раба. Втіха раба приносить радість володарю.

Усе це, здавалося, не мало ніякого глузду, бо нічого подібного не розповідається в історіях, нічого подібного ми не спостерігаємо в реальному житті. Але тут був світ фантазії, вона була переповнена світлом, а він здавався якимсь непрозорим, виснаженим.

— Можете йти, коли хочете, — сказав Теренс.

— Я не хочу йти, хочу зрозуміти.

— Тут нема чого розуміти.

Вона підвелася, в усій красі та сліпучості своєї голизни, й наповнила вином два келихи. Запалила дві сигарети й дала йому одну — ролі помінялися, це була пані, що частувала раба вином, аби віддячити йому за ту втіху, яку він їй дав.

— Зараз я одягнуся й піду. Але хотілося б поговорити трохи.

— Нема про що говорити. Це було те, чого ви хотіли, й ви поводилися просто чудесно. Я стомився, а вже завтра маю повернутися до Лондона.

Він ліг і заплющив очі, Марія не знала, чи він заснув насправді, чи вдавав, ніби спить, але яку це мало вагу? Вона з великою втіхою викурила сигарету й повільно випила свій келих вина, припавши обличчям до шибки, дивлячись на озеро перед собою і бажаючи, щоб хтось, на протилежному березі озера, побачив її такою— голою, наповненою радістю, задоволеною, впевненою в собі.

Вона вдяглася і вийшла, не попрощавшись і не думаючи про те, відчиняти їй двері чи не відчиняти, бо не була певна, що хоче прийти сюди ще.

Теренс почув, як гримнули, зачиняючись, двері, зачекав, чи вона не повернеться, сказавши, що забула якусь річ, і лише через кілька хвилин підвівся й закурив другу сигарету.