Пауло Коельо - Одинадцять хвилин

— Роздягнися.

Цей наказ пролунав сухо, без жадання — а проте важко було уявити собі щось еротичніше. Тримаючи голову, покірно опущеною на знак приниженого послуху, Марія розстебнула сукню, й вона ковзнула їй до ніг.

— Ти погано поводишся, ти це знаєш?

Батіг знову лунко ляснув у повітрі.

— Тебе слід покарати. Така молода дівчина — як ти смієш чинити мені всупереч? Ти повинна стояти переді мною навколішках!

Марія зробила рух, щоб уклякнути перед ним, але батіг випередив її, вперше доторкнувшись до її тіла — на сідницях. Він обпік її, проте, як їй здалося, сліду не залишив.

— Я не казав, щоб ти зараз переді мною вклякала. Хіба казав?

— Ні.

Удруге батіг шмагонув її по сідницях.

— Скажи: «Ні, мій пане».

І ще раз по сідницях. Знову там обпекло, наче вогнем. Якусь частку секунди вона думала про те, що могла б негайно зупинити все це, але що вона також може вирішити дійти до кінця, не через гроші, а через те, що він сказав першого разу: людська істота може пізнати себе тільки тоді, коли дійде до своїх меж.

І все це було для неї нове; це була пригода, згодом вона матиме змогу вирішити, продовжувати їй чи ні, але в цю мить вона перестала бути дівчиною, яка мала в житті три цілі, дівчиною, що заробляла гроші своїм тілом, що знала чоловіка, який мав удома камін і вмів розповідати цікаві історії. Тут вона була ніхто — і все, про що вона мріяла, — це якраз бути ніким.

— Скинь весь одяг. І пройдися туди-сюди, щоб я міг тебе бачити.

Знову вона підкорилася, з низько опущеною головою, не промовивши жодного слова. Чоловік, який на неї дивився, був одягнений, незворушний, він уже не був тією особою, з якою вона розмовляла, відтоді як вони покинули кабаре, — він був Уліссом, який приїхав із Лондона, Тесеєм, який опустився з неба, завойовником, який вдерся в найбезпечніше місто у світі та в найзакритіше серце на землі. Вона скинула труси, ліфчик, почула себе беззахисною і захищеною водночас. Батіг знову ляснув у повітрі, але цього разу не доторкнувся до тіла.

— Тримай голову низько! Ти прийшла сюди, щоб я тебе приборкав, щоби підкорятися всім моїм забаганкам, ясно?

— Атож, пане.

Він схопив її за руки й замкнув першу пару наручників на її зап’ястках.

— І ти в мене дістанеш доброї хлости. Поки навчишся добре себе поводити.

Відкритою долонею він ляснув її по гепі. Марія скрикнула, бо цього разу було справді боляче.

— А, то ти ще й репетуєш? А як тобі сподобається це?

Перш ніж вона встигла відреагувати, він запхав їй у рота шкіряний кляп. Він не перешкоджав їй говорити, вона могла сказати «жовте» або «червоне», але відчувала, що така її доля — дозволити цьому чоловікові робити з нею все що завгодно, й утекти звідси не було як. Вона була гола, з кляпом у роті, в наручниках, а в її жилах замість крові струменіла горілка.

Ще один ляпас по гепі.

— Пройдися туди-сюди!

Марія почала ходити, підкоряючись командам «зупинися», «обернися праворуч», «сядь», «розтули ноги». Раз у раз, навіть без жодної на те причини, він підіймав розкриту долоню, й вона відчувала біль, відчувала приниження — що було сильнішим і болючішим, аніж біль, — відчувала себе в іншому світі, де не існувало більше нічого, й це було відчуття майже релігійне, це було бажання стерти себе цілком, слугувати, втратити уявлення про своє «я», про свої прагнення, про свою волю. Вона була вся мокра, збуджена й не розуміла, що з нею діється.

— Навколішки!

Позаяк Марія постійно тримала голову низько опущеною на знак покірливості й приниженого смирення, вона не могла бачити, що відбувається; але вона звернула увагу на те, що в тому іншому всесвіті, на іншій планеті, цей чоловік тяжко відсапувався, стомившись від ляскання батогом та ляскання по її сідницях розкритою долонею, тоді як вона відчувала, що все більше наповнюється силою та енергією. Вона вже втратила всякий сором, і їй було мало показувати, що вона тішиться, вона почала стогнати, просила, щоб він лоскотав їй пуцьку, проте чоловік замість цього схопив її й потяг на ліжко.

Гвалтовно — але з такою ґвалтовністю, що, як вона знала, не завдасть їй найменшої шкоди, — він розсунув їй ноги й прив’язав кожну з одного й другого краю ліжка. Руки в неї були закуті в наручники, ноги розчахнуті, в роті кляп, — коли ж він у неї проникне? Невже він не бачить, що вона вже готова, що хоче йому слугувати, що вона стала його рабинею, його твариною, його річчю, що вона зробить усе, що він їй накаже?

— Хочеш, щоб я тебе всю роздер?