Андрій Кокотюха - Зоопарк, або Діти до 16

— Сашко.

— Ігор.

— Юра.

— Це ти Заєць? А чому саме Заєць?

— А на кого він схожий? — втрутився Тихий.

— А ти на кого? — запитала вона. — Ну вас, зв’язалася з дитячим садком… Їсти хочете? Я — ні, відразу кажу. Але в мене є борщ, тільки гріти треба, і він у дівчат в холодильнику стоїть…

— Та ну його, — махнув рукою Свиня, і тут я з ним погодився. Їсти справді не хотілося.

— Значить, будемо спати, — зробила висновок Валя. — Давайте, мужчини, підсувайте ліжка, нас же багато.

Ми зсунули два ліжка докупи. Зіжмаканим простирадлом, що ми по ньому залазили, застелили голий матрац, замість однієї подушки кинули скручене покривало. Не якесь там особливе ложе, та все ж краще, ніж гараж минулої ночі. Критично оглянувши те, що вийшло, Валя розпорядилася:

— Ти, Ігорьок, давай під стінку. Біля тебе Заєць ваш ляже, далі — Саша. Я скраєчку. Повинні поміститися. І лягайте, лягайте, вже перша ночі скоро.

Свиня не змусив себе двічі просити — скинув кеди, шкарпетки, светра та просто в штанях поліз на своє місце.

— Ви бачили таке свинство! — сплеснула руками Валя. — Бігом знімай штани!

— Ага, бач яка…

— Бачу, бачу! Що я там нового в тебе побачу, юначе! Соромишся — давай так! — вона клацнула вимикачем, стало темно, почувся шурхіт, і Тихий пробурчав:

— Уже…

— Ну хай, світла вмикати не буду, аби вас не смущать… Я піду покурю на сон грядущий, а ви лягайте…

— І я з тобою, — вирвалося в мене.

— Куриш?

— Курю, — відступати не було куди.

— Ну, пішли. Ці теж курці?

— Не знаю…

— Не знаєш — значить, нехай вони сплять, — зробила висновок Валя, відчинила двері й, коли ми разом вийшли в коридор, знову зачинила їх.

Ми лишилися самі. Єдині, крім злобної вахтерки Сафоновни, хто на цю годину не спав у напханому людьми будинку.

Курили тут на сходових майданчиках між поверхами. Вікна виходили на залізницю, і повз нас періодично гуркотіли нічні поїзди. Валя прихопила з собою болгарські «Родопі» з фільтром, закурила сама, простягла пачку мені. Я не звик прикурювати, коли на мене дивляться, тому закашлявся. Дівчина поплескала мене по спині, запитала:

— Давно бавишся?

— Та взагалі не дуже… І так… Несерйозно, — хоч я навпаки мусив показати себе перед дорослою проституткою таким досвідченим меном — куди твої гроші. Але поки що відчував себе пацаном, якому навіть повних п'ятнадцяти немає, і вона, видно, сприймала мене так само.

— Нічого, навчишся. Я теж сюди некурящою приїхала.

— Вчитися? — бовкнув я.

— Правда, схожа на студентку? — Валя жартома вперла руку вбік, відставила зад, трохи виставила вперед груди. — Я, Сашко, теж із дому втекла. Правда, не так, як ви оце, по-дитячому…

— Чому це ми по-дитячому?

— Довго пояснювати, якщо до тебе самого ще не дійшло. А, — вона випустила тоненький струмінь диму й махнула рукою, — то все таке… Я сама з Димарки, село таке є, автобусом до Києва півтори години. Схожа на сільську дівку?

— Ні, — чесно признався я. Бачив я сільських, он хоча б у нас на автовокзалі чи в інститутських общагах.

— Бач, хоча б чогось домоглася. Я так і хотіла — подалі від села втекти. У нас там робити нічого, індійське кіно в клубі, й то як попало крутять. Механік часто п'яний, і може запустити початок, потім — відразу кінець, потім — середину. Такого намішає, не розбереш, а люди дивляться, нічого, думають — так треба. Танці під магнітофон, картопля і буряки замість канікулів, а ще цибуля, колгоспні яблука, свій город… Перспектива — чергового хлопця з армії дочекатися, аби він напився, помацав тебе за клубом, поригав, похмелився, бігом на тобі одружився, потім пішов у колгосп працювати і років під сорок уже б спився остаточно. Не дивлячись на різні там заборони дядька Горбачова. Так що я, виходить, від такої перспективи втекла. Просто зібрала речі й поїхала. Скільки там тих речей у сільської дівки? А тут, аби ти знав, не краще: ткацька фабрика, лімітна прописка і оцей ось рай земний, — вона зробила рукою із затиснутою в пальцях цигаркою коло в повітрі, в темряві вогник від цигарки нагадав зірку, що падає. — Півроку так витримала, потім знайшлися розумні люди, підказали, що і як. На фабриці лише рахуюся — за перші зароблені гроші все влаштувала. У нас же немає безробітних. До речі, того, чим я займаюся, так само нема. Мене менти лише за порушення паспортного режиму забрати можуть чи, наприклад, за розбещення неповнолітніх.

— А ти розбещуєш?

— Ти дурний? Цього не вистачало. Слухай, давай закриємо тему, набридло…