Андрій Кокотюха - Зоопарк, або Діти до 16

Валя закрутилася, вмощуючись зручніше, наскільки це було можливо в наших умовах.

Свиня вже не просто хропів, а навіть почав присвистувати. Добре, хоч між нами тихенько спить Заєць.

Боячись його розбуркати, я повернувся на інший бік і тепер лежав обличчям до дівчини. Вона витягнулася на спині. Я трохи піднявся на лікті, глянув на її обличчя — очі були заплющені.

Внизу боліло так, що витримувати це вже не видавалося можливим. Не зовсім контролюючи свої дії, я простяг руку і поклав її на дівчину поверх покривала.

Вона легким рухом скинула її.

Я трохи повагався — і повернув руку на місце. Цього разу реакції не було ніякої, і рука ковзнула під покривало, лягла на сховані під якоюсь одежиною, здається, футболкою настовбурчені груди. Дихання перехопило так раптово, що я аж закашлявся.

Її рука лягла зверху на мою, ледь притиснула. Тепер у мене зашуміло в голові. Я присунувся ближче, притулився до Валі, мій настовбурчений кінець нахабно вперся в її стегно. Вона погладила своєю рукою мою.

Підбадьорений таким заохоченням, я посунув руку нижче. Вона попливла до краю футболки, після якого починалося нічим уже не прикрите голе стегно. Я торкнувся пальцями його гладенької поверхні, рука почала рухатися сміливіше. Не розплющуючи очей, Валя обережно почала рухати моєю рукою, спрямувала її просто туди, під футболку, собі між ноги.

Невідома досі сила підкинула мене, потягнула на дівчину.

І зупинила. Бо все раптово скінчилося. Я відчув полегшення на якусь дуже коротку мить, потім стало дуже неприємно, навіть соромно. Хотілося просто зараз підірватися і як був, у мокрих трусах, тікати звідси кудись подалі.

Важко дихаючи, я відкинувся на спину. А Валя повернулася до мене, притягла до себе, погладила по голові, наче справжню дитину, і прошепотіла на вухо:

— Ти — молодець. Молодець. Молодець. Ти мій хороший. Ти молодець.

Ясно, ніяким молодцем я зовсім не був. Облажався по повній програмі. Тільки вона ще щось шепотіла мені на вухо, гладила по спині, по плечах, навіть трішки попестила сідниці, потім торкнулася моїх губів своїми, раз, іще раз. Не знаю, чи заспокоїло це мене, швидше навпаки: я досить грубо забрав її руку від себе, демонстративно повернувся спиною і вдав, що засинаю.

Дивно — але дуже скоро справді заснув.

Проспали все на світі: коли я прокинувся, Валі вже не було, Будильник показував початок десятої ранку, поруч зі мною на ліжку сидів Заєць і зосереджено дивився на Свиню, який не переставав хропти.

— Що б із ним зробити? — запитав він. — Ти сопів собі, а я півночі не спав. То носа йому заткну, то в бік довбану. Biн прокинеться, поматюкається, на бік повернеться, трошки той — і знову заводить музику. Козел він, а не Свиня.

— Кажуть, шкарпетки треба на морду класти. Один типок говорив, вони в піонертаборі так робили, поки не відучили.

Заєць швиденько вибрався з нашого ложа, взяв свої шкарпетки, обійшов зсунуті ліжка, став у Тихого над головою і опустив їх йому на обличчя. Справді, за кілька хвилин він перестав хропіти, підірвався, відкинув шкарпетки і витріщився на нас:

— Ви, мудаки, на фіга так робить?

— А на фіга хропти, наче трактор?

— А ти хоч знаєш, як трактор хропе?

— Трактори, аби ти знав, не хропуть, а ревуть гуркотять точно так, як ти тут виводиш.

— Пішли ви в жопу! — роздратовано вигукнув він, зістрибнув на підлогу, натяг спортивки і смикнув за дверну ручку. Двері виявилися зачиненими.

— Нічого собі! — здивувався Заєць. — А як нам посцяти?

— У тебе, блін, уже третій день одне на думці. Нічого іншого в голову не приходить, тільки того й знаєш, що сцяти! — буркнув Тихий, стукнувши кулаком по дверях. — Куди ця наша… поїхала?

— Мабуть, гроші ментам відвозити, — сказав я. — За нас, між іншим. За тебе, за мене, за Юрця. Хочеш сказати, ти не просив її цього робити?

— Нічого я не хочу сказати, — відмахнувся Свиня. — Коли хоч вона вернеться? Вона ж про нас хоча б не забула?

— Нас тут залишати не можна. Бо нас бачити не повинні, особливо — в її кімнаті. Так що не переживай, вона сама зацікавлена швидше нас звідси виперти.

— Розумний який — виперти. І куди ми підемо, по-твоєму?

— Хоча б Колю шукати. Заберемо наші шмотки і гроші, які він нам винен.

— А ти, Мавпо, хіба не чув, що нам наша подруга вчора говорила? Чи, може, ти їй нє повірив? Я, наприклад, повірив. Ніякий Коля ніяких грошей нам не віддасть, думати навіть забудь. Знайти ми його можемо, і далі що?