Андрій Кокотюха - Зоопарк, або Діти до 16

Прикро визнавати правим такого типа, як Ігор Тихий, але тут доводиться — інших варіантів просто нема. Взагалі не бачив я для нас жодних варіантів. Тому вирішив не заводитися. а просто ліг знову на ліжко, заплющив очі й слухав, як Свиня із Зайцем триндять ні про що.

Добре хоч Валя не змусила себе довго чекати. Десь відразу після десятої повернувся ключ у замку, вона зайшла, і тепер, коли на ній були простенькі джинси та легенька синя блузка, видалася мені молодшою. Хоча, може, вчора по темному не було коли їі толком і роздивлятися.

— Попрокидалися?

— Ні, — буркнув Свиня.

— Ну, значить доведеться. Поки нікого нема, давайте бігом робіть усі свої справи. В нас тут чоловічого туалету нема, чоловічої вмивальні так само. Тому в темпі, в темпі, бо не знаю, скільки тут на поверсі народу сьогодні в другу зміну працює.

Довго запрошувати пацанів не довелося. Заєць першим ломонувся, Свиня — за ним. Я затримався трохи, чекаючи, що Валя скаже мені про минулу ніч, і відверто боявся такої розмови. Та вона поводилася так, наче мені все це наснилося: швиденько прибрала постіль, потім заходилася розсувати ліжка. Я кинувся їй допомагати, та вона тупнула ногою:

— Без тебе! Давай, бігом, ніхто тебе чекати не буде…

— Зубна паста є в тебе?

Валя мовчки взяла з підвіконня тюбик «Поморіна», тицьнула мені, і я поплентався вмиватися. Свиня із Зайцем обмежилися тим, що похлюпали собі водою в обличчя, а я вичавив пасту собі на пальця, повозив ним по зубах, сполоскав рота і лише тоді повернувся в кімнату.

— Готові? — бадьоро запитала дівчина.

— До чого?

— Тут поруч є столовка, я вас погодую, далі побачимо.

— А що далі?

— Не знаю, Сашок, — чесно призналася вона. — Гроші я відвезла, більше нічого мені сьогодні робити не хочеться. Якщо ви не тікаєте тепер далі, можемо десь полазити разом. У зоопарку були колись? Я — ні, хоч у Києві страшно сказати як давно живу.

Ми перезирнулися. Щодо зоопарку в кожного з нас виникали зовсім інші паралелі, та активно відмовлятися від цього культпоходу нікому не хотілося. Мені так точно, а по вигляду Литовченка і Тихого я зрозумів — вони теж не в захваті, тільки загострювати тему не хочуть.

Смішно це все. Рудик би точно посміявся: Зоопарк іде в зоопарк.

— Як підемо? — перевів я тему. — Знову через вікно?

— Ризикнемо як цивілізовані люди — через двері, — посміхнулася Валя. — Стрибати з другого поверху вам навряд чи хочеться. Сафоновна пішла, там інша бабка сидить, більш-менш нормальна. Я її онукам час від часу шоколадки дефіцитні приношу, мене ними мужики постійно годують. А я, хлопчики, шоколаду терпіти не можу.

Та до бабки-вахтерки ми дістатися не встигли. Тільки вийшли на сходи, відразу наштовхнулися на широку тітку з «хімією» на голові і в товстелезних окулярах. Я помітив, як перелякалася Валя — в міліції так не боялася. Я взагалі думав, що в неї характер такий, бойовий, а перед цією тіткою аж з лиця зійшла, якось зіщулилася, коротше, зовсім на себе не схожа.

— Нічого собі ти даєш, Рожкова! — тітка говорила хрипким басом, насправді дуже мало схожим на жіночий голос. — Ми про що з тобою домовлялися? Мало того — малоліток водиш, причому відразу купою!

— Галино Дмитрівно, ви що — це брати… З села приїхали, провідати, — спробувала боронитися Валя.

— Ти хоч мені не кажи — «брати з села!» — передражнила її тітка. — Я без твоїх таких братів через тебе під статтею ходжу, ти хіба не знаєш? І як вони пройшли, ці брати? Мені на вахті ніхто нічого не казав, я перевіряла вже! Ану, хто такі?

— Кажу ж — брати! — чи я помиляюся, чи Валя почала говорити упевненіше. — Ми вже йдемо, я їм Київ покажу і сьогодні ж додому відправлю.

— Я не почула — як вони пройшли? — гримала тітка, і Свиня за своєю звичкою виліз наперед:

— Через вікно залізли!

— Через яке таке вікно?

— Ми самі залізли. Воно відкрите було, там, на другому поверсі. У вас же тут правда не пускають! А нам треба…

— Рожкова, яке вікно? Мало мені тебе, так ти тут іще малолітніх злочинців розводиш? Інкубатор тобі тут? Ми про що домовлялися?

— Галь-Дмитрівно, я ввечері зайду, все вирішимо…

— Нікуди ти не зайдеш увечері! Сюди ти точно не зайдеш, мені все це набридло, Рожкова, і я висновки зроблю, дивися мені.

1 Валя проскочила повз неї і побігла вниз. Ми кинулися за нею, прожогом пролетіли повз вахтерку і опинилися на вулиці. Тут Валя, не довго думаючи, ляснула Тихого по потилиці, але не сильно і без злоби — просто так, аби дати вихід емоціям.