Андрій Кокотюха - Зоопарк, або Діти до 16

До того ж, у нас є зайві копійки, і не шістдесят, а цілих сімдесят шість. Для рівного рахунку їх треба витратити. Чому треба, хто завів такі порядки — невідомо, тільки внутрішній голос наказував мені просто зараз запити наші недавно з'їдені бутерброди ковтком пепсі.

— Одну на всіх, — погодився я. — Кожному по пляшці — на пузі виступить. Грошей без того мало.

— Нехай так, — погодився Свиня і простяг руку. Я не зрозумів спочатку, чого він хоче, а потім дійшло — це ж у нього справді бабок нема! Хто-хто, а він тих чотирьох чуваків не обдурив. Я запитально глянув на Зайця. Він лише знизав плечима:

— У мене все заховано. Це просто тут хустку розв'язувати…

— Село, — буркнув я, поліз у кишеню штанів і витягнув зіжмаканого карбованця. Тихий вихопив його з моїх пальців і подріботів до кіоска. Ми пішли за ним, і оточили його, щасливого власника заповітної видовженої пляшечки, чекаючи, поки той її відкриє.

Ми надто захопилися процесом і не дивилися навколо.

Четверо петеушників ніби з-під землі виринули, чи з неба впали. Що, власне, на той момент для нас означало приблизно одне й те саме.

— Значить, Барамзін, у тебе немає рубля?

Йоржик говорив тихо, але досить виразно для того, аби його слова дійшли до наших вух. Інші троє вже щільно оточили нас, і погляд, яким свердлив мене Чурбан, нічого хорошого не віщував. Один із близнюків вийняв пляшку із руки Тихого, зробив добренний ковток, передав своєму братові. Той так само ковтнув і пустив пляшку по колу.

— Немає рубля, кажеш? — повторив Йоржик. — Давай відійдемо, поговоримо, куди він у тебе подівся і звідки взявся.

Тікати не було куди, та ми б і не втекли. Гукати на допомогу теж не було кого, і як ви це собі уявляєте? Троє пацанів із Ніжина кричать на весь Гідропарк: «Рятуйте, вбивають!» Тут зараз не так іще багато народу гуляє, а якби й гуляли люди, навряд чи вони б кинулися рятувати нас від цієї кодли. Лишалося тільки покірно йти, як кажуть, назустріч долі. Хоча без того ясно, яка доля на нас чекає.

— Ой, хлопчики, який у вас песик смішний? — почулося раптом, і ми всі синхронно озирнулися на голос. Тітка, що торгувала напоями в кіоску, видно, нудилася зранку і хотіла з кимось, поговорити. Настільки хотіла, що аж із кіоску свого висунулася. — Це у вас бульдог?

— Бульдог, — підтвердив Йоржик, глянувши на свого собаку і розтягнувши губи в гумовій посмішці.

— Це йому скільки рочків?

— Рік і два місяці. Маленький ще. Правда, схопити може по-дорослому.

— У-ух, який сердитий! — продавщиця склала губи бантиком і цмокнула в бік бульдожки. — Ми хотіли собі когось породистого, тільки свекруха проти. Ми зі свекрухою живемо. Каже, вонятимє в хаті собачатиною, ще й хапне зубами, до того ж, годуй його м'ясом, а з м'ясом у країні напряги. Ух ти, щоки які! Він знаєте на кого схожий? На режисера Рязанова, який «Кінопанораму» веде. Знаєте «Кінопанораму»? [39] «Кінопанорама» — дуже популярна в СРСР телепрограма, присвячена кіно. Особливо її любили через те, що в ній частенько і докладно розповідали про кіно французьке, американське, італійське та індійське. В різні часи її вели Олексій Каплер, Ельдар Рязанов, Даль Орлов та інші.

— Знаємо, — кивнув Йоржик, і в цей час я зробив півкроку вбік, аби при першій же нагоді підірватися з місця, поки ця тітка заговорювала їм зуби.

— О, а ви близнюки! (тепер продавщиця переключилася з собаки на людей. — Диви, як схожі! Ви ж брати-близнюки?

— Сестри, — буркнув один із них, на відміну від Йоржика не зображуючи посмішки.

— Тю, я не те хотіла сказати! — махнула тітка рукою. — Ви як — однояйцеві?

— Що однояйцеві? — не зрозумів близнюк і здивовано подивився на брата.

— Ну, близнюки — однояйцеві? Не знаю, що воно значить, тільки знаю — таке буває в природі…

— У природі все буває! — реготнув Чурбан. — Однояйцеві вони, причому — кожен, га-га-га! У кожного по яйцю, а не по два! Це точно феномен природи!

— Закрий хайло, — просичав інший близнюк, та Чурка вже не на жарт розійшовся.

Нагода втекти за таких обставин виглядала більш реальною, і це помітив не лише я — Тихий із Литовченком уже переморгувалися і серйозно підготувалися рвати кігті, поки наші мучителі розбиралися між собою.

— Однояйцеві! — не міг вгамуватися Чурбан.

— От дефективні! — зрозумівши, що відбувається, продавщиця втратила до бульдога і близнюків інтерес. — Гуляйте звідси, жлоби!

— Чого це ми жлоби? — відразу перестав реготати Чурбан.

— Того! До них по-людськи, а вони… Ось зараз міліцію викличу.