Андрій Кокотюха - Зоопарк, або Діти до 16

— Дай вітрівку і ножа.

— Для чого?

— Як це? Копійки повитрушую. Подивимося, скільки там.

Розклавши мою куртку на траві, він сів, схрестив ноги по-турецькому, перевернув свою дорогоцінну свинку і почав трусити. Копійки не хотіли просто так випадати, і Заєць постійно шарудів у щілині ножем. Вони почали поволі сипатися — «двушки», «троячки», «п'ятаки», рідше — десяти — і двадцятип’ятикопійчані монети. Один раз, правда, випав цілий полтинник, та загалом у скарбничку йому вкидали лише найменший дріб'язок. Монетки випадали, котилися по куртці, я підбирав їх і складав докупи. Тим часом Свині набридло бовтатися у воді, він став просто над нами, цокочучи зубами, і почав стягувати із себе труси.

— Відійди хоча б кудись! — закликав його я.

— А чого, я теж хочу дивитися! Це ж наш увесь капітал…

— То викручуйся в кушах і не махай тут піською!

— А чого тобі до моєї піськи!

— Як ти усіх дістав, потворо!

Заєць не реагував на наше гарикання, цілковито захоплений своїми справами. Тихий таки відійшов за кущі, викрутив свої труси і, не знайшовши нічого кращого, вдягнув їх знову, потім натяг свої спортивки і примостився поруч.

— Розбити не пробував? Для чого оце мудохаєшся? Вона тобі треба?

— Зараз об твою морду розіб'ю, — огризнувся Заєць, продовжуючи витрушувати копійки, але їх у нутрощах скарбнички залишалося вже явно мало.

Купка монет не вражала розмірами, і Я без ентузіазму почав сортувати дріб'язок, відділяючи копійки за вартістю. Коли з щілини випала остання монетка, я вже відклав у бік єдиний полтинник, кілька четвертаків і далі вовтузився з дрібнішими копійками. Заєць приєднався до мене, а Свиня стовбичив над нами. З нього на нас капала вода, та ми були надто захоплені процесом, аби відігнати його далі.

Підрахунок провели досить швидко. На це наших математичних здібностей вистачало. Принаймні відтоді я певен, що знання з математики треба обмежити вмінням рахувати гроші. Все інше — вища математика, і звичайним людям воно до задниці. Коротше, вийшло в нас дванадцять рублів сімдесят шість копійок. Не густо. Якщо скласти це все з тим, що лишилося від моїх грошей, не вийде навіть по червінцю на рило.

Сумно. Але робити нічого. Лишається тепер справді 'їхати на вокзал і дивитися, як далеко з таким капіталом, шматком сала і банкою рибних консервів ми можемо заїхати.

Я сказав це вголос, у відповідь не почув нічого, зробивши висновок — пропозиція приймається. Заєць витяг звідкись зіжмакану брудну носову хустинку, сходив до води, для чогось намочив її, розіклав на куртці, потім зсипав на хустинку свій скарб, акуратно зав'язав кутики вузликом і поклав його в кишеню піджака. Від чого права пола провисла і навіть їжакові стало ясно, що в пацана в кишені щось цінне. Я нічого на це не сказав, поліз до сумки Тихого і. витяг пакунок зі спільними бутербродами. Свиня тим часом натягнув футболку, светра і, до мого особистого незадоволення, прилаштував на голові свою ідіотську кепку з пластмасовим козирком. Взуватися ніхто з нас не поспішав. Повсідавшись кружка на траві, ми взяли кожен по шматку булки з «останкінською» ковбасою. Зжували це все мовчки, думаючи кожен про своє.

Саме в цей час просто на нас вийшли четверо старших чуваків.

Я досі не беруся точно сказати, по скільки їм було років. По скільки б не було, на свої роки вони в жодному разі не виглядали. Але й здоровими дядьками вони нам не здалися. Потім Тихий доводив, що це київські петеушники, тільки для мене як тоді, так і тепер немає різниці, петеушники вони чи хто там ще. Думаю, як мінімум трьом із них уже стукнуло шістнадцять, а один, той, який тримав на повідку бульдога, взагалі тягнув на всі сімнадцять. Як би там не виходило, заводитися з ними нам не хотілося.

Четверо. Двоє близнюків, я відразу не розтуркав, тільки потім помітив, що вони схожі один на одного. Один явно якийсь чурбан, [37] «Чурбан» — він же «чурка», «чурбанетон». Азіат або людина з азійськими рисами зовнішності. ну, не зовсім чурбан, в нього хтось із батьків чурбан — або мама, або тато. Ці троє ступали трошки позаду четвертого, волосся якого стирчало йоржиком на голові і, мені здається, було підфарбованим чи як мінімум полакованим, аби краще стирчало. Цей Йоржик прогулював здоровенного мордатого клишоногого бульдожку, причому пес гуляв без намордника. Досвід вештання вулицями рідного міста свідчив — від таких нічого доброго не варто чекати.

Не знаю для чого, але Заєць, побачивши цю четвірку, підвівся, стискаючи в руці недоїдений бутерброд. Я навпаки — посунувся трішки ближче до берега і краєм ока почав прикидати шлях можливої втечі. Свиня не зрушив із місця, хоча серед нас трьох він чомусь найчастіше страждав від тих, хто зазвичай практикував зупинити тебе і труснути грошей. А мені нічого іншого на думку й не спало, коли я тільки побачив цю компанію. Особливо — Чурбана, якого я вже з першого погляду почав боятися.