Андрій Кокотюха - Зоопарк, або Діти до 16

— Де ж тут спати? — стиха поцікавився Свиня.

— А де хочеш. Бачиш вільний шматок відлоги — лягай.

— Слухай, Ген, того… в машині не можна?

Я наперед знав відповідь і чомусь заспокоївся, почувши її:

— Здурів? Оце я ще вам тачку почну відчиняти. Та й ключі від гаража на видному місці, а від тачки — в старого на брелкові. Оце все, чим можу виручити. Полазите там, у кутку, там, здається, якесь ганчір'я повинне бути, — він помовчав. — Правда, є тут одна фігня… Тихо стійте…

В н привидом пройшов повз нас, навпомацки пробрався за машину, почулося шарудіння, і привид повернувся, тицьнув щось мені в руку. Я відчув гуму, але не розумів її призначення.

— Для чого?

— Надувний матрац. З минулого року тут лежить, коли ми на море їздили. Зараз насос пошукаю, і одна людина точно виспиться. Хочете — можете по черзі.

Він знову зник у мороці, знову шарудіння — і за кілька хвилин Генка тицьнув мені в другу руку автомобільний насос. Я розгублено крутив його у руці, а родич тим часом знову кудись щез, і з нетрів гаража почулося його тихе мазюкання, і нарешті він знову опинився біля мене, кинув щось м'яке під ноги.

— Нате вам ще. Більше нічого тут не знайду.

— А що це?

— Тілогрійка. Старий на неї лягає, коли під машиною колупається. Якось прилаштуєтеся. Ну, оце вже все. Тут же, Саньок, спеціально ніхто не спить, тут же тобі гараж, а не готель «Рітц».

— Де це такий? — почувся голос Свині.

— Далеко. І вам там ночувати не світить. Для вас отут зараз найкраще місце.

— Слухай, того, Ген… А пісі-какі куди робити?

Це Заєць. Навіть тугодуми іноді потрібні речі запитують. Хоча чого тут дивуватися — перед цим ділом усі рівні. Як тугодуму припре під саме підборіддя, в нього так мозга почне працювати, дай Боже кожному.

— А ти вже зовсім оборзів? — почулося у відповідь. — Ти нам тут гараж засрати хочеш?

— Правда, Генко, про це ж не подумали, — втрутився я.

— От і думайте! Я за вас ще сортирні проблеми вивішувати почну! Без того тут трясуся, зв'язався з вами, серуками… — пауза. — Коротше, так. Кому припекло — бігом, по одному, направо, до кінця гаражів, потім знову направо. Пройдіть далі за гаражі і вперед. Тільки недовго!

Я не бачив, хто там вовтузився, але думаю — Заєць таки скористався нагодою. Дивно, але мені поки нічого такого не хотілося. І найбільша гадість ситуації в тому, що я точно за півгодини чи за годину захочу. Але через силу себе ж до такого діла не примусиш.

Поки чекали на Зайця, мовчали. Коли він повернувся і зайшов, прочинивши двері, на дворі було вже зовсім темно. Він прийшов якийсь захеканий і відразу, відсторонивши мене, попхався в дальній куток гаража, за машину. Свиня так само вискочив, його так само чекали мовчки, а коли він, нарешті, повернувся, Генка запитав:

— Усі? Ти як там, Саня?

— Не хочу.

— Дивись. На крайняк — там десь валяється порожня каністра, — родич зітхнув: — Сірники не паліть.

— У нас нема.

— Ну, тоді добраніч, — це прозвучало як знущання. — Завтра о сьомій тридцять я вас звідси випущу. Як миші мені щоб сиділи. Саня, ти старший. Все, пока.

Хоча двері він зачиняв обережно, все одно вони трішки грюкнули. Цей металевий звук нагадав мені щось тюремне. В кіно так зачинялися двері камер. Зовсім сумно стало мені, присів я на бетонну підлогу і зовсім не мав бажання триндіти зі своїми товаришами по нещастю. Та Свиня порушив мовчанку:

— Чого це він тебе старшим поставив?

— А ти хотів? — без ентузіазму поцікавився я.

— При чому тут — хотів, не хотів. Те, що він твій родич, нічого не означає.

— А що це повинно означати?

— Ну, наприклад, що він тут може старших призначати… Або те, що він не повинен бути мудаком.

— Що?

— Нічого. Мудак твій Гена, і все.

— А чого ти від нього хотів? — визвірився я, хоча сам не відчував до свого родича аж таких теплих почуттів. — Щоб він тебе нагодував, напоїв, до себе в хату спати пустив та ще й грошей дав за те, що ти такий хороший?

— Ну, й не подвиг з його боку — трьох пацанів із Ніжина на ніч у гаражі замкнути!

— Не кричи, — подав голос із темряви Заєць. — Чого ви цілий день гризетеся? Всі в жопі й так, сидіть уже. Давайте краще пожеремо.

Тільки після його слів я згадав, що голодний. Як би там хто з нас не жив, а вечеряти звик кожен. Тому я навпомацки вивернув усе з рюкзака, знайшов ножа і консервну банку.

— Е, хто там є, хапайте.

Мої руки намацали товстенькі п'ятірні Свині. Ножа він стиснув пальцями, консерву віддав назад:

— Як ти її зараз відкриєш? Хай краще на потім, коли зовсім ласти клеїти почнемо. У мене сало є, у Зайця — хлібчик і котлети.