Андрій Кокотюха - Зоопарк, або Діти до 16

У такому віці не хочеться самотності.

Її захочеться пізніше, років через двадцять, як ось мені тепер. Після школи мене вже ніхто не називав Макакою, хоча я не пригадаю випадку, коли мене назвали на ім'я та по батькові. Хіба в загсі — коли розлучали…

Лягаю на спину, заплющую очі. Так слабшає біль у голові.

Я зараз не вдома. Я такий самий Саня Макогон, але молодший на двадцять років.

Двадцяте травня одна тисяча дев'ятсот вісімдесят п'ятого року.

Понеділок.

Восьма ранку.

Зоопарк у повному складі зустрічається на шкільному подвір’ї. Все для нас почнеться за дві години. Але ніхто з нас ще про це не знає.

Ранкову зарядку в школах придумали, мабуть, дебіли.

Не ту нормальну людську гімнастику, яку найбільш просунуті роблять щоранку або хоча б через раз. Гиря, гантелі, турничск, пробіжка — це я ще можу зрозуміти. Колись, як ще я був малий, мій старий намагався бігати підтюпцем довкола нашого будинку і чомусь йому приспічило брати з собою сина, тобто, мене. Літо, канікули, а він уранці стягає з мене ковдру і кричить: «Ой, товарищ, больше жизни!» Таке життя, правда, не довго тривало. На третій раз він уже не будив мене, а на шостий сам вирішив забити на пробіжку. Толку ніякого, краще поспати зайвих півгодини. До інфаркту, каже, мені ще далеко. В тих, каже, хто погано спить, швидше мотор глухне.

Коротше, нормальна ранкова зарядка — не те дрочилово, яким нас у школі змушували щоранку перед уроками займатися. Уроки починалися о восьмій тридцять. Значить, усі повинні прийти о восьмій, аби перед початком уроків зробити так звану зарядку. Коли всією школою, на плацу, коли індивідуально, в кожному класі. Директор сам ходив перевіряв, чи робиться зарядка. Тим, хто запізниться, могли записати в щоденник зауваження, але частіше робили так: залишали після уроків, усіх, незалежно від того, з якого ти класу, першого чи десятого, заводили до спортзалу, і там уся компанія робила зарядку індивідуально, для директора і фізрука.

Така ось дурня: ніхто ж її нормально не робив. Руки вгору, руки вниз, ноги ширше, повороти вліво-вправо, десять присідань, і зовсім уже довбойобство — крутити головою, Тепер, кажуть, у школах цього нема, а раніше — ви що, прогуляти зарядку! Краще відразу розстріл. За кілька спізнень на ранкову гімнастику могли записати в кінці тижня зауваження в щоденник: «Поведінка незадовільна».

Хто це придумав, не знаю. Тільки нашій трійці для повного щастя не вистачало ще після уроків зарядку робити. Тому ми із Зайцем намагалися прибігти вчасно. Свині простіше: мамка на роботу раніше приходила, сина з собою брала, він постійно в її каптьорці тусувався, ніколи на зарядку не запізнювався.

Від Свині ми й почули новину:

— Історії не буде.

У той день історія стояла першим уроком.

— Хто тобі сказав?

— Яка різниця? Знаю, — Свиня любив напустити на себе таємничий вигляд і показувати, що завжди знає більше, аніж будь-хто з нас. Навіть якщо знання не приносили жодної користі.

— І що ж буде? — Зайця справді мало цікавило, чим замінять історію, до якої він, як і до інших предметів, ставився пофігістично. Він часто запитував просто так, аби не мовчати.

— Повна херня. В армію нас будуть відбирати.

— Яку ще, на хер, армію! — іноді я зовсім не розумів дивних жартів Свині.

— У радянську! Приїхали з Чернігова, з військомату. Подивляться, як у нас із військовою підготовкою. Будуть дивитися, кого в морську піхоту, а кого — відразу в стройбат. Анекдот про стройбат знаєте?

Це старий анекдот, про те, що в будівельних батальйонах служать такі супермени — їм навіть зброю не видають, вони лопатами воюють.

— У нас, блін, ще нема воєнки! [18] «Воєнка» — скорочена назва предмету «військова підготовка». Його зобов'язані були вчити в радянських школах також і дівчата.

— Правильно. Тому восьмі класи й збирають. Бо вона по-любому буде з осені. Хоч у бурсі, хоч де. Воєнрук матушці моїй поскаржився, валідолу в неї просив. Його ж не попередили, ось де прикол.

Це Свиня говорив нам на ходу. Вже біля самих дверей класу наш гурт протаранив Арутюнов з криком: «Звірі, людей пропустіть!» Ми забігли після нього, останніми, нарвалися на стурбований погляд Чекіста, який завжди був присутнім на зарядці. Коли ми покидали портфелі й вишикувалися кожен біля свого місця, класний прокашлявся і оголосив:

— Значить, так: сьогодні зарядки не буде. Зараз приводьте себе в порядок і всі збирайтеся в спортзалі. Дівчата — теж, — для чогось наголосив він.