Євген Положій - Вежі мовчання

— Дзвоніть у разі чогось. Завжди радий допомогти. Якщо з’явиться щось новеньке або раптом ваша версія підтвердиться, — тут Качанов посміхнувся, щоправда, показав це лише очима, але Родіон це помітив, і йому стало уже зовсім ніяково за свою дурість, — я обов’язково повідомлю. Усього найкращого!

На завод він приїхав зовсім спустошений. Одна розрада — Хріняці кінець! Рад хотів було порадувати цією прийдешньою подією Перетятька, але вчасно стримався. Дідько їх тут усіх знає, живуть, як павуки у банці, але павуки там не тільки ж їдять один одного, але й нащадків із павучихами клепають! Тому він, мов нічого не сталося, привітався і сів за свій стіл. Настав час подзвонити Жені та поцікавитися номером телефону бабки-кульбабки з квартири «випадкових побачень».

— Квіточко моя, моя Квіточко, як ти?

Женя лежала дома, недобре себе почувала, тому взяла вихідний. Номер телефону бабки-кульбабки вона, звичайно ж, зберегла, і Рад з гіркотою подумав, що, напевне, вона ним користувалася не вперше.

— Ти нікуди не виходь сьогодні, гаразд? — попросив він, пам’ятаючи погрозу двох незнайомців. — Я потім тобі все поясню. І бережи себе, не хворій!

— Як каже мій лікар, кращий засіб боротьби з хворобою — це ігнорування. Втім, сьогодні це явно не мій випадок. У мене для тебе теж, здається, є новини. Дуже цікаві, але скажу потім, при зустрічі.

— А що за новини?

— «Я дам вам парабелум!»

— Що? Який ще парабелум?

— Ну, ти ж цитував із «Діамантової руки», коли я запропонувала тобі поїхати на Скелі, і я тобі цитую. Це з «Дванадцяти стільців», пам’ятаєш, Бендер говорив: «Закордон нам допоможе! Я дам вам парабелум!»

Цей фільм, усі чотири серії відразу, Радик так жодного разу й не подивився від початку до кінця. Втім, він про це анітрохи не шкодував, Бендер йому не подобався, а тим більше фінал цієї історії, яку всі чомусь вважали напрочуд веселою. Він промовчав.

— Добре, — не звернула на його пригнічений настрій уваги Женя, — тепер особисте питання: якщо ти мене називаєш Квіточкою, то можна я тебе називатиму Білим королем?

Радик згадав, що хтось зовсім нещодавно, точніше, маленька Принцеса уже зробила з нього принца і в разі зразкової поведінки й одруження також обіцяла королівську корону і півцарства на додачу.

Він посміхнувся й погодився, хоча прізвисько здалося йому трохи, м’яко кажучи, м-м-м… незвичайним. Утішливим, але незвичайним. Втім, це так по-жіночому романтично: Король і Квітка, просто лицарський роман! Справа залишалася за конем, і Радик подумав, що непогано б нагадати Хріняці про завтрашню поїздку. Він усе-таки вирішив їхати на кордон, бо робити у місті йому, за великим рахунком, було нічого — Червоний Дон повернеться тільки у середу, тому найкраще таки взяти машину й проїхатися до контрабандистів. Природа, нові враження, село восени — цілком мило, і, головне, подалі від усієї цієї маячні. Женю навряд чи вони чіпатимуть, потрібно тільки вирішити, що робити з документами: по-перше, знайти їх, по-друге, знищити. Адже однак вони є у Качанова, у цьому немає сумнівів, інакше як би вони потрапили до Вені Островського? Не сам же він їх написав? Тільки звідти! Виходить, кінець скоро настане не тільки Хріняці, а й самому Червоному Дону, а це значить… це значить, що завод холдинг візьме без проблем і значно швидше, ніж у Києві розраховували. Від такої удачі, від такого висновку Рад навіть похолов — його заслуга у тому числі! І немала! Він уявив усі бонуси, що посиплються йому в кишеню після повернення до Києва. Просто фантастика!

Перетятько, як завжди, пив чай з вишневим варенням і батоном. Із цікавістю розглядаючи вишеньки на дні великої синьої чашки з написом «Юрій», він думав про те, що незабаром закінчиться ще один його робочий день. Один із останніх днів. Ще один день його життя. Один із останніх днів його життя на цьому підприємстві. Та й взагалі, один із останніх днів, скільки йому тут залишилося: п’ять, десять, п’ятнадцять років? Практично нічого, крихти. Як від батона на робочому столі. Він передумав удаватися до будь-яких дій ще вчора ввечері, коли вкотре перечитував книжку про знаменитого мандрівника й суспільного діяча Фрітьофа Нансена. Як завжди, після прочитання цієї книжки, написаної донькою великого мандрівника і гуманіста, думки його відразу знаходили спокій і впевненість. Та сьогодні кінчиком язика він, однак, відчував смуток і печаль, а чай здавався трохи гіркуватим, немов туди додали жовчі.

— Юрію Олексійовичу, пробачте за особисте запитання, варення дружина варить?