Євген Положій - Мері та її аеропорт

Здесь есть возможность читать онлайн «Євген Положій - Мері та її аеропорт» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2008, ISBN: 2008, Издательство: Фоліо, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Мері та її аеропорт: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Мері та її аеропорт»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Одвічні нескінченні суперечки між прагненням суспільства нівелювати особистість та внутрішню свободу, між коханням та бажанням помститися коханню, між мріями жінки створити аеродром — надійний і стабільний, та прагненням чоловіка використати цей аеродром лише як злітну смугу… Ця історія про Германа та Мері — про те, як легко можна втратити кохання і як важко звільнитися потім від нього; про те, як швидко руйнуються, здавалося б, непохитні зовнішні світи, лишаючи порожнечу, і якими міцними інколи виявляються начебто ламкі внутрішні світи героїв… Захоплююча, інколи смішна, інколи сумна книжка, в якій, як і в житті, щастя обов’язково є — бо його не може не бути.

Мері та її аеропорт — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Мері та її аеропорт», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Євген Положій

МЕРІ ТА ЇЇ АЕРОПОРТ

1. СУСІДИ

«Їж котлету!» — у сонний мозок, наче цвях, уп’явся старий тріскучий голос. Герман перевернувся на інший бік і сховав голову під подушку. «Не буду!» — відповів чистий дитячий голосок за стіною. «Їж котлету, кому я кажу! — Забивання цвяха продовжувалось чіткими енергійними фразами. — Негайно!» — Але Герман уже знову провалився в сон. Закінчення діалогу прослизнуло десь поруч і стерлося з пам’яті.

Колись він мешкав біля кладовища, і недільними ранками його будив оркестр, який грав Шопена. Грав фальшиво, зате далеко і тихо, тому прокидатися було легко.

У новій квартирі Герман ніяк не міг звикнути до галасу центру міста. Особливо влітку, коли люди зовсім не хотіли спати по ночах: йшли вулицею, п’яно співали пісні, гуркотіли по асфальту жерстяними банками з-під пива, били скляні пляшки об стовпи. Жінки голосно реготали або кричали, переважно матом, чоловіки кричали виключно матом.

Будинок стояв поруч із дорогою. Коли Герман розмовляв по телефону, здавалося, що він стоїть на перехресті — шум шин навіть легких машин наче жив у слухавці.

Остаточно Герман прокинувся від завивання тролейбуса. Перші дні цей звук його лякав, йому здавалося, що падає авіабомба. Як у старих кінохроніках про війну.

Він сонно роздивлявся стелю і звично прислухався до сусідів.

Першим був ідентифікований сусід згори, Літрофанич. Як завжди, той недільними ранками ремонтував табуретки. Інколи сусід працював на кухні, а влітку виходив на лавку біля під’їзду і обкладався молотком, пасатижами та цвяхами. Герман ніяк не міг второпати, скільки у сусіда табуреток. Навіть за найскромнішими підрахунками їх мало бути не менш ніж півсотні, хоча б по одній на тиждень, але це було дуже сумнівно.

Митрофанович та його війна

Митрофанович, як завжди, старався. Табуреток у нього було лише дві, а не півсотні, як думав Герман. Одну з них Митрофанович використовував за призначенням, іншу тим часом ремонтував. На сьогоднішній його жаль, життя він присвятив зовсім іншому напрямку людської діяльності. Відколи прийшов з армії й до самої пенсії Митрофанович працював «мухобоєм» на прохідній машинобудівного заводу. Тобто він займався не виробництвом, а його охороною. Якби йому зараз доручили охороняти табуретки, він не мав би жодних проблем, але ж зараз він мусив їх ремонтувати. Тому що довести своїй бабі, хто є хто в цьому світі, — найважливіша і, можливо, остання справа його життя.

Увесь їхній родинний конфлікт сорок п’ять років крутився навколо питання: «мужик Митрофанович чи не мужик?» Баба Олена, яку Митрофанович узяв із свого села, вважала, що мужик удома повинен усе робити своїми руками, «…інакше — для чого він тоді здався?» Він же, використовуючи службове становище, майже всі побутові клопоти вирішував через «шило», тобто спирт, або прохідну заводу, де його називали Літрофаничем. За сорок п’ять років подружнього життя, за сорок п’ять років чергувань Митрофанович жодного разу нічого не зробив власноруч. Але тепер, коли його відправили на пенсію, він водночас втратив майже всі життєві надбання і переваги, залишившися сам на сам із дружиною. Раніше він сміливо міг сказати: «Тобі яка різниця, де та хто? Роботу зроблено!» — і гордо йти з газетою до дивана. Тепер же зловредна баба із задоволенням брала реванш. Дійшло до того, що він, пригнічений ідіотською ситуацією, майже повністю втратив інтерес та бажання до статевих стосунків. І причина тут не у віці, Митрофанович чудово себе почував, а в цих клятих табуретках, які ніяк не давались його незвиклим до такої праці рукам.

Митрофанович вкотре примостився біля табуретки, і, не кваплячись, кілька разів сильно вдарив молотком. Табуретка знову підступно скосилася вбік.

У цій трагікомедії його по-справжньому хвилювали дві речі. Перша: він розумів, що ніколи не зможе самотужки відремонтувати табуретки. Друга: світова статистика вказувала на те, що він помре раніше, ніж баба Олена. «Бабці, якщо їх не вбивати, завжди живуть довше за дідів», — подумав Митрофанович і якось недобре глянув на дружину, яка клопоталася поруч. Перший факт його хіба що гнітив, а з другим він змиритися не міг у силу несприйняття загальносвітової дисгармонії.

Герман та його бажання до рудої мами

Стеля була звичайною, недбало вибіленою.

Герман любив недільні ранки, навіть останнього року, коли вони стали такими гамірливими.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Мері та її аеропорт»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Мері та її аеропорт» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Євген Дудар - Штани з Гондурасу
Євген Дудар
Євген Федоровський - «Штурмфогель» без свастики
Євген Федоровський
Євген Положій - Вежі мовчання
Євген Положій
Євген Положій - Пан Зривко
Євген Положій
Євген Положій - Дядечко на ім’я Бог
Євген Положій
libcat.ru: книга без обложки
Євген Гуцало
libcat.ru: книга без обложки
Александр Пушкин
Євгенія Кужавська - Микола Зеров
Євгенія Кужавська
Отзывы о книге «Мері та її аеропорт»

Обсуждение, отзывы о книге «Мері та її аеропорт» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x