Євген Положій - Вежі мовчання

Полковник Качанов з неприхованою цікавістю розглядав розпухлий ніс і посинілу руку Родіона, але нічого з цього приводу не запитував, зате пригощав чудовою кавою й неквапливо посвячував у подробиці місцевого життя. Сам він служив тут тільки два роки, але, з огляду на невеликі розміри цього сіті й досить обмежене коло людей з необмеженими можливостями, матеріалом володів чудово. З холдингом він співпрацював, судячи з розмови, давно, однак Рад про нього чув уперше, виходить, залучали полковника до вирішення тільки найскладніших проблем, та й то тільки у разі гострої потреби. Але вибору Радик не мав — він прийшов подивитися на документи, хоча б просто подивитися, адже він знав, що слід шукати, і Качанов, не вагаючись, поклав перед ним товсту папку й вийшов із кабінету. Рад, звичайно ж, виявив, що вся документація щодо переміщення виймальної частини насоса, вантажу подвійного призначення підписана — а ким же ще?! — Хрінякою, та нітрохи не здивувався цьому факту. Тепер усе ставало на свої місця, і те, що полковник Качанов надав йому доступ до цієї інформації, говорило лише про єдине. Незважаючи на всі зусилля НІХа — на замітання слідів, убивства митника й Букреєва, кому Ольги Єфремової, — Хріняка таки попався, і йому вже не відкрутитися! Рад відчув неймовірне задоволення від цього факту, але не тому, що справедливість перемогла, ні. Це було щось дуже глибоко особисте, солодка помста, велика пачка цукру-рафінаду в серце!

— А що ви думаєте з приводу цих дивних убивств? — запитав він, коли Качанов повернувся. Смаглява шкіра, красиві темні холодні очі, прямий ніс, високий, широкий у плечах, років сорок п’ять, не більше; певно, дуже подобається жінкам, дуже рішучий, проникливий, розумний, у розмові вправний, як павук. Такого треба боятися. І триматися подалі. Дивно, таке маленьке місто, а так багато цікавих персонажів. Ніколи не думав, що полюблю жінку, що живе так далеко від мене.

Полковник пильно подивився на Родіона.

— Ми не зв’язуємо ці вбивства із заводом тільки на підставі того факту, що один з убитих колись працював на пункті митного огляду на території підприємства, а другий є безпосереднім підозрюваним у контрабанді вантажу подвійного призначення. Цілком може статися, що це елементарний збіг обставин, хоча ми розробляємо й цю версію. Не виключено, що у такий спосіб, замиливши очі, хтось просто замітає сліди…

У цьому місці Рад мимоволі захитав головою — адже він теж так думав!

— Але, — продовжив Качанов, — ця версія не є основною. Зважаючи на інші докази, мова, швидше, йде про релігійно-ритуальні вбивства…

— Парси? Зороастрійці? Іран?! — вигукнув Рад.

Качанов ледь відхитнувся.

— Що ви таке говорите? Які парси? Який Іран?

— Ну, я маю на увазі, що так парси, це народність така древня, ховають своїх мертвих! Підвішують у Вежах мовчання, щоб не опоганювати священні для них землю, вогонь або воду, і там птахи скльовують трупи до кісток! Адже один із основних замовників нашого заводу — це Іран! Збагачення урану! Ядерна бомба, розумієте?! Це ж міжнародний скандал!

— Пробачте, я поки що не вбачаю зв’язку! — Качанов явно отетерів від такого сумбуру.

— Хтось мстить, точніше, не хтось, а парси, зороастрійці, які, як відомо, живуть саме в Ірані, Червоному Дону за те, що той не зміг поставити їм контрабандне обладнання для виготовлення ядерної зброї, тобто виймальну частину насоса, вантаж подвійного призначення! Парси дуже чесні люди й ніколи не прощають зради!

Рад і сам не знав, навіщо він це говорить. Мабуть, у носа в готелі ті двоє йому дали дуже пристойно, якщо він повністю втратив контроль над емоціями. І хоча він дійсно так думав, але ж яке чудове враження він зараз справляв на полковника Качанова розпухлим носом, стійким запахом віскі та нервово тремтячими руками! Качанов був досвідченою людиною, він усе розумів і бачив, але дивувався його фантазіям цілком щиро. І Рад теж усе зрозумів і все побачив, побачив, що Качанов усе бачить і все розуміє, але стриматися, однак, не зміг. Це було зайве, і обговорювати щось далі не мало сенсу.

— Це цікава ідея, — делікатно зауважив полковник, — я поговорю з нашими консультантами з релігійних питань. Ви задоволені документами? — він показав на папку із зовнішньоекономічними контрактами, що обіцяла великий тюремний строк ненависному Хріняці.

— Так, дуже. Дякую!

— Нема за що. Ви коли їдете?

— Поки не знаю. Хотілося б скоріше, але, боюся, раніше вечора середи не встигну.