Лариса Денисенко - Калейдоскоп часу

Здесь есть возможность читать онлайн «Лариса Денисенко - Калейдоскоп часу» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2013, ISBN: 2013, Издательство: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Калейдоскоп часу: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Калейдоскоп часу»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Люди люблять прихилятися одне до одного… До власних спогадів, снів і мрій. Але понад усе люди прихиляються до часу й віку. Певно, ЧАС частіше за Бога отримує різні рахунки від людей. Імовірно, до ВІКУ людина виставляє безліч претензій.
Усім нам, незалежно від віку, хочеться, щоб наші історії закінчувалися щасливо та розпочиналися інші.
Саме про стосунки з часом і віком ідеться у цій збірці, що містить легкі й іронічні оповідання та комедійну драму «24:33:42».

Калейдоскоп часу — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Калейдоскоп часу», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

«Узагалі-то класно, що ви приїхали. Я думав, що збожеволів». – «Ти тільки зараз таке про себе подумав?» – запитав мстивий Милиця. «Це що він, типу знущається, так?» – «Він жартує. Ти краще розповідай, що сталося». – «Ти не повіриш. Але першим, кого я побачив, коли зайшов до під’їзду, зґвалтований власними валізами та парасолею, ото вже ця парасоля, то був Толік». – «Це той, про кого я думаю?» – «Саме той». – «Толік-алкоголік?» – «Толік-алкоголік». – «Але ж він повісився». – «Що?» – не витримали хлопці, які до того часу мовчки спостерігали за нами, як за гравцями у пінг-понг. Чекали, поки ми стратимо, щоб розпочати свою партію. «Ну, як вам сказати. Коли я звідси їхав працювати до Лондона та чекав на вулиці таксі до аеропорту, то в нас тут розпочалися галас та біганина, бо повісився сусіда Толік. Менти підкотили, «швидка допомога», справжня тусовка всіх цих, які викликаються через один-нуль. Тільки пожежників не вистачало…» Кампарі закінчувався.

«Ну от. Мати потім мені написала, що Толік повісився. Я не дуже здивувався, бо Толік пив стільки, скільки здатні пити слони, може, одного разу, він подумав, що він – тарзанка чи гойдалка, ну і того…» – «Може, він не зовсім повісився?» – припустила я. – «І як ти це собі уявляєш?» – «Може, усі думали, що він повісився, а він вижив». – «Можливо, не знаю. Але фактом є те, що я приїхав, заходжу до під’їзду, а там – Толік. Каже мені: «Ну, що, козел, повернувся із закордонів?» А я побіг. Ключі в руках крутив, зронив. Побіг по сходах, дивуюся, як я валізи не погубив. І все думав, а чого це він обкозлив мене? За що? Я ж йому завжди наливав, нічого собі – поведінка! Одного разу костюм подарував! Тобто поки люди живі, ти до них із добром, і вони наче добрі до тебе, але це не значить, що коли вони помруть, то ставитимуться до тебе приязно. Я тому бабцю на цвинтарі навідувати побоююся, вона наче мене любила, пиріжками годувала з яйцями, смачні, до речі… Але хто її знає, як вона поводитиметься тепер?»

«То що будемо робити? Пограємося, поки залишилося трохи кампарі?» – «У що?» – «У два пихато-супер-пихаті та один дебілкуватий факти?» – «Що це за лайно?» – «От чого ви, молодь, такі агресивні? Чого відразу лайно? Це просто гра. Мені треба відчути, що всі ми живі. Дивися, спочатку ти називаєш чесний пихатий факт про себе, потім іще пихатішій, а вже потім – ідіотський. Завершувати завжди треба ідіотським, бо якщо два факти будуть занадто пихатими, тебе захочеться побити, щоб збити пиху, розумієш?» – «Марлене, я не хочу в це гратися». – «Ти не хочеш, а мені кортить дізнатися про цих класних хлопців більше! Та й узагалі. Не роби мені марудно!» – я бачила, що Макс розгублений. «Максе, це ігри в стилі Марлена. Вони не небезпечні, його поведінка набагато небезпечніша, ніж ігри». – «А що, давайте пограємо». Макс не любить виглядати слабким. Милиця поки розмірковує. Хлопець, який понад усе любить крутити в голові кубики з власних думок.

«Нумо! А я починаю. Отже. Пихатий факт. Шуня, налий-но мені кампаріку цуть-цуть! Хочу сп’янілої атмосфери… Дякую. Отже, два роки я був представником Ради Європи в Македонії, і в мене був цілий офіс балканських рабів. Які то були часи! Мене поїли жахливими винами з пляшечки з пипкою чорняві македонки, на їхніх грудях росло смоляне волосся, коли я з ними злягався, вони на мене порикували. Мабуть, щось таке пережив Мауглі… І що я бачу? Щось ви не вражені. Добре. Другий. Одного разу в мене закохалася московська школярка, яка щоп’ятниці літала до мене в Париж із Москви завдяки грошві свого татуся. Проста така школярка. Пересічна. Ішла до школи, потім перевдягалася, брала якісь лахи та прямувала до аеропорту, у неділю вона відлітала вечірнім рейсом, бо її батько не любив, коли вона прогулювала школу. І що ми такі кислі? От люди… Видно, що народилися пізніше за нас. Для нас із Шу було дивом поїхати електричкою в найближче селище, і то це було неймовірною пригодою, який там Париж, які там літаки…» – «Вона ж неповнолітня!» – виголосив Милиця. – «То й де про це написано?» – «Давай ідіотський!» – вимагав Максим. – «А ви про свої вже подумали? Думайте, я нетерплячий, чекати не люблю! Ну, ідіотський… Може, це? Ні, це якесь… Ну його. А… ні. Слухайте, у мене вдома є така штука, за допомогою якої можна закрутити догори вії! Я її купував спеціально й час від часу закручую собі вії. А ще в мене є два пакетики накладних вій. Одні навіть блакитні». – «Навіщо?» – «Ти що, голубий?» – «Яка ви в дупу Європа, діти? На що сподіваються ваші ватажки, вони вас чули? Де ваша толерантність? О… до речі, у Толі має бути толерантність, правильно? Тобто була, поки був живий. У Макса – максималізм, а в Емі… тобто в Сергія – сергідність!» – «А що таке сергідність?» – «Це гідність сера! Між нами, я – не гей. Ви шкодуєте, так? Нічого, дорогенькі, ви ще молоді і знайдете собі хлопця». Вони розреготалися. Я теж. «То навіщо тобі все це?» – «А раптом я прокинуся і подумаю, а чи не піти мені на вечірку? І вирішу, що піду. І закортить мені бути невимовно вродливим. Або гейшою. Ну ось тоді й згодиться штука для підкручування вій». – «Малі, щоб Марлен краще сприймався, треба ще додати!» – «Шу, чимчикуй до кухні, там є вермутіки, а ми поки послухаємо Милицю».

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Калейдоскоп часу»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Калейдоскоп часу» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Калейдоскоп часу»

Обсуждение, отзывы о книге «Калейдоскоп часу» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x