Пауло Коельйо - Адюльтер

А що я наговорила Жакобу вчора ввечері? Та чи не варто скористатися цією хвилиною, щоб подумати трохи про себе?

Але в цьому помешканні я задихаюся. Мій ідеальний чоловік спить поруч; схоже, він не почув, як торохтить віконниця. Я подумала про Жакоба, який лежить поруч зі своєю дружиною, розповідаючи їй про все, що відчуває (сподіваюся, він нічого не говорить про мене), радий тому, що має когось, хто може йому допомогти, коли він почувається геть самотнім. Я не дуже вірю тому, що він розповів мені про неї: якби це була правда, вони б уже розлучилися. Проте хай там як, а вони не мають дітей!

Я запитую себе, чи містраль також його розбудив і про що вони тепер розмовляють? Де вони є? Мені неважко про це здогадатися. Я маю доступ до цієї інформації у своїй газеті. Чи вони кохалися сьогодні вночі? Чи відчував він пристрасть, проникаючи в неї? Чи стогнала вона від насолоди?

Моя поведінка з ним завжди є несподіваною для мене. Оральний секс, розумні поради, поцілунок у парку.

Я здаюся іншою. Яка жінка панує наді мною, коли я перебуваю з Жакобом?

Провокаційна дівчина-підліток. Та сама, яка мала твердість скелі й силу вітру, що сьогодні брижив хвилями зазвичай спокійне озеро Леман. Цікаво, коли ми зустрічаємося зі шкільними друзями, нам завжди здається, що вони залишилися тими самими: хоч найслабкіша з них стала найсильнішою, найгарніша знайшла собі найгіршого з можливих чоловіків, а ті, які здавалися приклеєними одне до одного, розлучилися й не бачилися вже кілька років.

Але з Жакобом принаймні тепер, коли ми знову зустрілися, я ще спроможна повернутися в минулий час і перетворитися на дівчинку, яка не боїться наслідків, бо має лише шістнадцять років, і повернення Сатурна, з яким настане зрілість, ще дуже далеко.

Я намагаюся заснути, але не можу. Ще цілу годину мене переслідують уїдливі думки про нього. Пригадала я й сусіда, який мив свого автомобіля й розважався зі своїм «позбавленим сенсу» життям, заклопотаний непотрібними справами. Але вони не були такими вже непотрібними: либонь, він розважався, роблячи вправи й дивлячись на прості речі як на благословення, а не як на прокляття.

Саме цього мені бракує: трохи розслабитися й більше користуватися життям. Я не повинна зациклюватися на думках про Жакоба. Я замінила втрату радості чимось конкретнішим — чоловіком. І це не підлягає сумніву. Якби я пішла до психіатра, то почула б, що моя проблема є іншою. Брак літію, низьке виробництво серотоніну чи щось подібне. Це почалося не з появою Жакоба й не зникне, коли він мене покине.

Але мені ніяк не щастить забути про нього. Свідомість повторює десятки, сотні разів хвилину поцілунку.

І я помічаю, що моя підсвідомість перетворює уявну проблему на проблему реальну. Так відбувається завжди. І через це приходять хвороби.

Більше ніколи я не хочу бачити цього чоловіка у своєму житті. Його прислав диявол, щоб дестабілізувати щось таке в мені, що вже було слабким. Як могла так швидко опанувати мене пристрасть до чоловіка, якого я зовсім не знаю? І хто сказав мені, що я відчуваю до нього пристрасть? Я лише маю проблеми з початком весни, ото й усе. Якщо раніше все складалося для мене добре, то я не бачу причини, щоб воно надалі не складалося добре.

Я повторюю те, що вже казала раніше. Це тільки фраза, більше нічого.

Я не можу підтримувати вогонь і притягувати до себе речі, які не роблять мені нічого доброго. Хіба не це казала я йому вчора?

Я повинна триматися й сподіватися, що криза минеться. Бо інакше я ризикую закохатися по-справжньому й постійно відчувати те, що відчула протягом якоїсь миті, коли ми вперше обідали разом. І якщо так станеться, то це відбуватиметься вже не тільки в душі. Страждання й біль розійдуться по всьому моєму організму.

Я крутилася в ліжку, схоже, нескінченно довго, потім провалилася в сон, і, як мені здалося, за мить чоловік мене розбудив. День був ясним, небо — синім, містраль не припинився.

— Приготуй-но вранішню каву. Дозволь, сьогодні я розбуджу дітей. Чом би нам не помінятися ролями бодай раз у житті? Ти йди в кухню, а я підготую дітей до школи.

— Це виклик? Адже ти готуєш найсмачнішу вранішню каву, яку я будь-коли пив.

— Це не виклик, а лише спроба щось змінити в нашому розпорядку. Як на мене, то моя вранішня кава не така вже й смачна.

— Послухай-но, ще надто рано, аби сперечатися. Ти ж знаєш, учора ввечері ми випили значно більше, ніж годилося б, танцклуби вже не для нашого віку. Гаразд, іди розбуди дітей.