Це зауваження мене розгнівало. Можливо, тому, що я не зовсім зрозумів, куди вона веде. Щоразу більше й більше цими днями вона не казала мені прямо, щó в неї на думці. Вона натякала на якісь речі. Вона говорила про них і сподівалася, я зрозумію, що вона думає. А я слухав її, прикидаючись, що все розумію, проте боявся, що для неї очевидно: я пускав усі її думки повз вуха.
— Думаю, настав час тобі від мене піти.
Обличчя в неї почервоніло.
— Ще ні, Чарлі. Час іще не настав. Не відсилай мене геть.
— Ти це робиш тяжчим для мене. Ти вдаєш, ніби я можу робити й розуміти речі, які опинилися вже далеко за моїм розумінням. Ти мене штовхаєш. Достоту як моя мати…
— Неправда!
— Про це говорить усе, що ти робиш. Те, як ти прибираєш за мною в кімнаті, те, як ти кладеш біля мене книжки, котрі, як ти думаєш, можуть знову заохотити мене до читання, те, як ти розповідаєш мені новини, щоб я намагався обміркувати їх. Ти кажеш, це не має ваги, але все, що ти робиш, показує: для тебе це має велику вагу. Ти залишаєшся шкільною вчителькою. Я не хочу ходити ані на концерти, ані в музеї, ані на зарубіжні фільми, ані робити таке, що може примусити мене думати про життя або про себе.
— Чарлі!
— Просто залиш мене самого. Я вже не той, яким був. Я розпадаюся на частини і не хочу, щоб ти була тут.
Ці слова примусили її заплакати. Пополудні вона спакувала свої речі й пішла. Тепер моє помешкання здається тихим і порожнім.
Руйнація мого організму прискорюється. Я перестав користуватися друкарською машинкою. Надто погана координація. Віднині доведеться писати свої звіти простим почерком від руки.
Я багато думав про те, що казала мені Аліса, й раптом до мене дійшло, що якщо я читатиму й вивчатиму нові речі, то, навіть коли забуватиму свої давні спогади, зможу зберегти щось зі свого розуму. Тепер я їду на ескалаторі вниз. Якби я стояв нерухомо, то весь час їхав би вниз, але якби я побіг нагору, то, мабуть, перебував би на тому самому місці. Дуже важливо бігти нагору, хоч би що з тобою відбувалося.
Отож я пішов до бібліотеки й узяв читати чимало книжок. Я тепер читаю багато. Більшість книжок надто важкі для мене, та мені байдуже. Поки я читатиму, то довідуватимуся про щось нове й не розучуся читати. Це найважливіше. Якщо я не перестану читати, можливо, я залишуся самим собою.
Доктор Штраус прийшов на другий день після того, як пішла Аліса, тож, я думаю, вона розповіла йому про мене. Він прикинувся, ніби йому потрібні лише мої звіти, і я пообіцяв йому надіслати їх. Я не хочу, щоб він увійшов до мене. Я сказав йому, щоб він не турбувався про мене, бо коли я побачу, що вже не спроможний дбати про себе, то сяду на потяг і поїду до притулку Воррена. Я сказав йому, що волію поїхати сам, коли настане мій час.
Я спробував поговорити з Фей, але побачив, що вона боїться мене. Мабуть, вона вирішила, що я схибнувся. Минулої ночі вона прийшла додому з кимось — він здавався дуже юним.
Сьогодні вранці хазяйка нашого дому місіс Муні прийшла до мене з мискою гарячого курячого супу й кількома смаженими курчатами. Вона сказала, що вирішила з’ясувати, чи зі мною все гаразд. Я сказав їй, що їжі в мене вистачає, але вона залишила свої харчі, й вони були дуже смачні. Вона прикинулася, що прийшла з власного бажання, але я ще не став зовсім дурним. Аліса або Штраус попросили її зазирнути до мене й переконатися, що зі мною все гаразд. Це добре. Вона приємна стара леді з ірландським акцентом і любить поговорити про людей, які живуть у її домі. Коли вона побачила завалену сміттям підлогу в моєму помешканні, то нічого про це не сказала. Вона сподобалася мені.
Минув тиждень, перш ніж я наважився писати. Я не помічаю, як минає час. Сьогодні неділя, я це зрозумів, бо побачив крізь вікно, як багато людей ішли по вулиці до церкви. Мабуть, я лежав у постелі протягом усього тижня, але пам’ятаю, як місіс Муні кілька разів приносила мені їжу й запитувала, чи я не захворів.
Що збираюся я робити із собою? Я не можу залишатися тут сам-один і визирати з вікна. Я повинен узяти себе в руки. Повторюю собі, що повинен зробити щось, а потім про все забуваю — мабуть, легше не робити того, що я пообіцяв собі зробити.
Я досі маю кілька книжок із бібліотеки, але більшість із них незрозумілі для мене. Я вже прочитав чимало загадкових оповідань і книжок про королів і королев із давніх часів. Я прочитав книжку про чоловіка, який вважав себе лицарем і виїхав у світ на старому коні разом зі своїм другом. Та хоч би що він робив, він завжди був битий і зазнавав поразки. Так сталося, наприклад, коли він бився з вітряками, що здалися йому драконами. Спочатку я подумав, що це дурна книжка, бо якщо він не був божевільним, то мусив побачити, що вітряки не були драконами й що не існує ані чаклунів, ані зачарованих замків, але потім я пригадав, що в таких книжках завжди мають на увазі щось інше — щось таке, про що в історії не розповідається, а лише натякається. Тобто книжка має інше значення, хоч я й не знаю яке. Ця думка мене розгнівала, бо я подумав, що раніше мусив це знати. Але, читаючи книжки, я щодня довідуюся про щось нове і знаю, що це мені допоможе.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу