Деніел Кіз - Квіти для Елджернона

Ця божевільна Фей прийшла сьогодні до мене через пожежну драбину з білою мишею жіночого роду, наполовину меншою за Елджернона, — щоб створити йому товариство, сказала вона, на довгі зимові ночі. Вона рішуче відкинула всі мої заперечення й переконала мене, що товариство буде для Елджернона корисним. Після того як я переконався, що маленька Мінні наділена гарним здоров’ям і доброю вдачею, я погодився. Мені було цікаво подивитися, щó він робитиме, коли зустрінеться із самичкою. Та, коли ми запустили Мінні в клітку Елджернона, Фей схопила мене за руку й витягла з кімнати.

— Де твоє відчуття романтики? — запитала вона. Вона увімкнула радіо й погрозливо наблизилася до мене. — Я навчу тебе останніх танців.

Як можна гніватися на таку дівчину, як Фей?

У всякому разі, я радий, що Елджернон тепер не сам-один.

Учора пізно ввечері пролунав сміх у коридорі й почувся стук у мої двері. То була Фей з якимось чоловіком.

— Привіт, Чарлі, — захихотіла вона, коли побачила мене. — Лерою, познайомся з Чарлі. Він мій сусід через залу. Чудовий митець. Він виготовляє скульптури з живим елементом.

Лерой схопив її і не дав їй буцнути головою в стіну. Він подивився на мене нервовим поглядом і пробурмотів привітання.

— Я зустрілася з Лероєм у танцювальній залі «Зоряна пилюка», — пояснила мені Фей. — Він танцює, як бог.

Вона завернула до свого помешкання, а тоді потягла його назад.

— Послухай-но, — захихотіла вона. — Чом би нам не запросити Чарлі щось випити з нами й не влаштувати вечірку?

Лерой сказав, що ця ідея йому не до вподоби.

Я попросив пробачення й повернувся до свого помешкання. За своїми зачиненими дверима я чув, як вони сміються, йдучи до неї, і, хоч я намагався читати, картини проникали в мою свідомість: широке біле ліжко… білі прохолодні простирадла, й вони двоє в обіймах одне в одного. Я хотів зателефонувати Алісі, але не зателефонував. Чого себе мучити? Я не міг навіть уявити собі обличчя Аліси. Я легко міг намалювати перед своєю уявою Фей, одягнену або голу, але Аліса була огорнута туманом.

Десь через годину я почув крик у помешканні Фей, потім її вереск і гупання якихось кинутих речей, та, коли я піднявся з ліжка подивитися, чи не потребує вона допомоги, я почув, як гримнули двері і як вилаявся Лерой, ідучи геть. За кілька хвилин я почув стук у вікно своєї вітальні. Воно було відчинене, і Фей ковзнула досередини й сіла на підвіконні — з-під шовкового кімоно стриміли її гарні ноги.

— Привіт, — прошепотіла вона. — Маєш сигарету?

Я подав їй сигарету, й вона ковзнула з підвіконня на кушетку.

— Я можу зазвичай подбати про себе, але є такі голодні типи, що їх треба гнати геть.

— О, — сказав я, — ти привела його сюди, щоб потім прогнати геть?

Мій тон їй не сподобався, й вона гостро подивилася на мене.

— Ти мене не схвалюєш?

— Хто я такий, щоб не схвалювати твою поведінку? Але якщо ти підхоплюєш суб’єкта в публічній танцювальній залі, то маєш усі підстави чекати, що він чіплятиметься до тебе. Він має право спробувати тебе взяти.

Вона похитала головою.

— Я ходжу до танцювальної зали «Зоряна пилюка», бо люблю танцювати, й не вважаю, що коли я дозволила чоловікові провести себе додому, то мушу лягати з ним у ліжко. Ти ж не думаєш, що я взяла його до себе в ліжко, чи думаєш?

Моє уявлення про них, сплетених в обіймах, випливло на поверхню, як мильна булька.

— Якби ти був тим чоловіком, — сказала вона, — я повелася б по-іншому.

— Що ти маєш на увазі?

— Те, що кажу. Якби ти мене попросив, я лягла б з тобою до ліжка.

Я спробував зберегти спокій.

— Дякую, — сказав я. — Матиму це на увазі. Можу запропонувати тобі філіжанку кави?

— Чарлі, я не можу тебе обчислити. Більшості чоловіків я або подобаюся, або ні, і я знаю про це відразу. Але ти начебто боїшся мене. Ти не гомосексуаліст?

— Ні, хай йому чорт!

— Я маю на увазі, що ти можеш сказати мені про це, й тоді ми будемо просто добрими друзями. Але я повинна знати.

— Я не гомосексуаліст. Сьогодні ввечері, коли ти пішла до себе з тим чоловіком, мені хотілося, щоб то був я.

Вона нахилилася вперед, і кімоно, яке відкрилося на шиї, показало її груди. Вона обхопила мене руками, чекаючи від мене якихось дій. Я знав, чого вона від мене чекає, і сказав собі, що немає жодної причини, аби я не виправдав її сподівань. Я мав таке відчуття, що мені не слід боятися паніки — принаймні з нею. Зрештою, не я виявляв активність. І вона відрізнялася від будь-якої жінки, що з ними я зустрічався раніше. Можливо, саме вона була мені потрібна на моєму емоційному рівні.