Тадеуш Конвіцький - Малий апокаліпсис

Щойно тепер я зауважив, що під головною стіною було невеличке підвищення, а на ньому спочивали коронаційні реліквії польських монархів разом зі славнозвісним Щербцем [11] Щербець — меч, який, згідно з легендою, Болеслав Хоробрий вищербив при брамі Києва; 1320 — XVIII ст. Коронаційний меч королів польських. . На стіні партійний обер-хоронитель повісив образи — святині цього народу.

Колька Нахалов спостеріг, що я розглядаю той блюзнірський вівтарик.

— Хай знають кацапи, кого купують. Ясну Пані Річ Посполиту. Рімскую блядь.

Сказав і сам злякався свого голосу. Але ще бриніла та сповнена гідності музика, яку протягом довгих місяців затверджував і повертав на допрацювання відділ пропаганди Центрального Комітету. Проте якийсь прибулий із підземель захмелений дух уже допався до підсилювачів, уже майстрував щось коло величезного магнітофона.

— Ой, і тягне мене до тої осетрини, — зітхнув Колька Нахалов. — Полковник не бачить, ходи, скубнемо собі біля голови трошки м’ясця.

— Колька, але ж це безумство. Відразу ж увірветься варта й постріляє нас отут під колонами.

— Ніхто не увірветься, бо всі двері запечатані ззовні. Лише за п’ять восьма комендант палацу зірве контрольні пломби.

Ми схилилися над столом саме в тому місці, де в п’ятнадцять хвилин на дев’яту стоятимуть обидва секретарі, наш королевич і тамтешній цар. Колька розсунув тоненьку єдвабну шкірку на осетровому карку, видлубав шматок золото-рожевого м’ясива і подав мені, зберігаючи якнайсуворішу обережність. Я почекав, аж поки він приготує подібну порцію і для себе. Тоді ми заплющили очі, аби не каламутити свідомості сторонніми враженнями. З ритуальною повільністю, немов облатку причастя, поклали на язики екзотичну смаковину.

Але Колька Нахалов одразу ж й похлинувся, відчувши на спині тяжкий удар полковникової долоні.

— Не можна! Скільки вам повторювати? Пашлі вон! — кричав той здавленим голосом.

Смачнющий кусень випав із Кольки на підлогу, зате я встиг проковтнути. Ми сховалися за мармуровою колоною, зашпакльованою імпортованим шмаровидлом, де якийсь тип саме дудлив просто із пляшки французький коньяк.

Полковник, люто бурмочучи, почав своїм велетенським пальцем заліплювати провалля на осетровому карку. Однак робив це так незграбно, що розквацяв хребет рибини аж до плавальної перетинки. Врешті розглянувся довкола, чи ніхто не бачить, і ковтнув добрячий шмат м’ясця, який щойно вивалився у драглі. А оскільки вже закусив, то машинально сягнув по пляшку арманьяку.

Таємничий кухонний привид, що длубався коло магнітофона, знайшов на котрійсь із доріжок танцювальну музику. Якесь танго раптом заповнило простір цієї передапокаліптичної святині. Підпилий Рисьо працював за найдальшими столами. Пожирав шинки, лишаючи на тарелях мої талони на м’ясо. Хтось уже, на жаль, блював під сусідньою колоною.

Із золотистого мороку випливла пані Гося. Боролася з переповненою торбою, що ніяк не хотіла закриватися. Мені стало прикро через її нетактовність. Скуштувати делікатесів — то одне, але виносити шинку у торбі — то вже зовсім інше.

— Я скоро змиваюся, хоч тут тільки забава розкручується. Але в мене ще бенкет на честь фільму. Продаємо «Переливання крові» покупцям із Австралії. Бо якщо хочете знати, ми отримали дозвіл на закордон лише в межах інших континентів, поза Європою. Хіба не скандал?

Пані Гося підхопила зворушливі скрипкові акорди танцю і виконала зі своєю торбою кілька на, наче із партнером.

— Неповторний настрій, — шепнула вона. — Як вам подобається, молодий чоловіче? Це правда, що ви бавитеся в опір?

— Я не ваблюся, люба пані. Застарий для забав.

Вона схопила мене під руку, потягла за собою в таємничий напівморок колонади. Я йшов гідно, наче з дружиною якогось члена Політбюро. Ритм танго додавав величі нашому шестю.

— Я мушу вам щось сказати. Це мій обов’язок старої баби, — вона на мить завагалась. — Ну, можливо, не такої й старої, але досвідченої. Слухайте уважно. Я не вірю в усю цю опозицію. Остерігайтеся он того, — і показала пальчиком на Рися Шмідта. — Усі вони на державному утриманні. Все це одна велика провокація. Хіба вас не дивує, що роки летять, а вони преспокійно, як селяни навесні, стругають свої протести, резолюції, публікації, демонстрації. Посивіли, розповніли, і що з того? Режим також розповнів і посивів. Ворон воронові ока не виклює. А вас шкода. Ви маєте жваве око. Потребуєте керівника для свого творчого процесу. В мене можна заробити. Боже, чудова музика. А я мушу втікати. Але що побачили, то побачили. Цього в нас уже ніхто не відбере. Знаєте, здається, кінець світу недалечко. Чому все валиться? І Схід, і Захід. Початок кінця світу. Втім, цей кінець може тривати довго. Цілі століття.