Пауло Коельйо - Бріда

Після того вона завжди, коли мала вільний час, ходила туди подивитися на книжки — лише подивитися, бо всі вони були завезені з-за кордону й дуже дорогі. Вона мала звичай гортати їх одну за одною, роздивляючись малюнки та символи, які знаходила в окремих томах, й інтуїтивно відчуваючи, як пульсує все це нагромаджене знання. Вона стала набагато обережнішою після досвіду, пережитого з магом. Іноді вона навіть дорікала самій собі за те, що наважується прилучатися лише до того знання, яке могла зрозуміти. Відчувала, що втрачає щось дуже важливе в цьому житті, що в такий спосіб її досвід весь час повторюватиметься. Але їй бракувало мужності змінитися. Їй треба було знати той шлях, яким вона йде; тепер, коли вона пізнала Темну Ніч, вона знала, що не хоче просуватися вперед, заглиблюючись у неї.

І хоч не раз вона бувала дуже невдоволена собою, для неї було неможливо вийти за власні межі.

Спілкуватися з книжками було набагато безпечніше. На полицях стояли перевидання трактатів, написаних сотні років тому — мало хто наважувався сказати щось нове в цій галузі. І, здавалося, таємне знання посміхається з цих сторінок, далеке й відсутнє, глузуючи з людей, що марно намагаються нарешті відкрити його з приходом кожного наступного покоління.

Але Бріда приходила до цієї книгарні не тільки задля книжок: вона спостерігала тих, хто регулярно її відвідував. Іноді вона тільки вдавала, ніби гортає поважні трактати алхіміків, тоді як її погляд ковзав по людях, — чоловіках і жінках, здебільшого старших від неї, — які знали, чого їм треба, й завжди підходили до однієї й тієї самої полиці. Вона намагалася уявити собі, які вони у своєму приватному житті. Іноді вони здавалися їй мудрими, спроможними розбудити в собі силу або могутність, недосяжну для простих смертних. Іншого разу вона бачила в них людей, що впали в розпач і намагаються знайти відповіді, які забули багато років тому й без яких життя для кожної людини втрачає сенс.

Вона також помітила, що постійні покупці ніколи не пропускали нагоди погомоніти з книгарем. Вони говорили з ним про дивні речі, такі як місячні фази, властивості каменів, про те, як слід правильно вимовляти ритуальні слова.

Одного вечора Бріда набралася духу, щоб зробити те саме. Вона поверталася з роботи, де все у неї складалося якнайкраще. Сьогодні їй щастило — і треба було це використати.

— Я знаю, що існують таємні товариства, — сказала вона.

В її уявленні то був добрий початок для розмови. Вона щось «знає».

Але книгар лише підвів голову від рахунків, які саме переглядав, і скинув на дівчину здивованим поглядом.

— Я зустрічалася з Магом у лісі біля Фолька, — сказала Бріда, вже напівспантеличена й не знаючи, як продовжити розмову. — Він розповів мені про Темну Ніч. Він також пояснив, що на дорозі, яка веде до мудрості, не слід боятися помилок.

Вона помітила, що тепер книгар більше дослухається до її слів. Адже якщо Маг визнав за потрібне чогось її навчити, то вона має бути особою непересічною.

— Якщо для вас дорога — Темна Ніч, тоді навіщо вам книжки? — запитав він нарешті, і вона зрозуміла, що їй не слід було згадувати про Мага.

— Бо я не хочу навчатися в такий спосіб, — знайшлася вона на відповідь.

Книгар уважніше подивився на дівчину, яка стояла перед ним. Схоже, вона мала Дар. Та було дивно, що тільки з цієї причини Маг із Фолька визнав за можливе приділити їй увагу. Мабуть, він помітив у ній щось іще. Можливо, вона й збрехала про те, що зустрічалася з ним, але звідки б тоді вона знала про Темну Ніч?

— Я не вперше вас тут бачу, — сказав він. — Ви заходите, гортаєте книги, але ніколи їх не купуєте.

— Вони дорого коштують, — сказала Бріда, відчувши, що він зацікавлений продовжити їхню розмову. — Але я вже читала інші книжки, відвідувала деякі курси.

Вона назвала імена вчителів. Можливо, після цього книгар зацікавиться нею ще більше.

Але знову її сподівання не справдилися. Книгар урвав розмову з нею й обернувся до одного зі своїх завсідників, який запитав, чи вже надійшов альманах, у якому вказане розташування планет на наступні сто років.

Книгар переглянув пакети, складені під прилавком. Бріда помітила, що на пакетах стояли штемпелі багатьох країн світу.

Вона все більше хвилювалася. Мужність, якої вона набралася, щоб заговорити з книгарем, зникла без сліду. Але їй довелося чекати, доки покупець подивиться книжку, заплатить, одержить решту й піде. Лише після цього книгар знову обернувся до неї.