Пауло Коельйо - Бріда

— Ти граєш у карти? — запитала вона.

Бріда ствердно кивнула головою. Вона відвідувала різні курси і знала, що в руках у жінки карти таро, усього сімдесят вісім карт. Її навчали різних способів розкладати таро, й вона була задоволена, що їй випадає нагода показати свої знання.

Але жінка не розлучилася з колодою. Вона перетасувала карти й розклала їх на скляному столику, лицем униз. Подивилася на карти, розкладені в такий спосіб, без будь-якої системи, що їх вивчала Бріда на своїх курсах. Потім промовила кілька слів якоюсь чужоземною мовою й перекинула лише одну карту з усіх.

То була карта номер двадцять третій. Жировий король.

— Ти маєш добрий захист, — сказала вона. — Впливовий і дужий чоловік, із чорним чубом.

Її коханий не був ані впливовий, ані дужий. А щодо Мага, то він мав сиве волосся.

— Ти не думай про його фізичний вигляд, — сказала Вікка, ніби вгадавши її думки. — Думай про його Іншу Частину.

— А що таке Інша Частина?

Бріда відчувала подив, дивлячись на цю жінку. Вона вселяла їй таємну повагу, відчуття зовсім інше, аніж те, яке вона переживала, дивлячись на Мага або книгаря.

Вікка не відповіла на її запитання. Вона знову перетасувала карти і знову безладно розклала їх на столі — але цього разу малюнками вгору. У самому центрі цього, на перший погляд, очевидного безладу опинилася карта номер одинадцятий. Сила. Жінка, що роздирає пащу левові.

Вікка передала їй карту і сказала, щоб вона її зберегла. Бріда взяла карту, не знаючи, що їй робити далі.

— Твоєю найсильнішою стороною завжди була жінка в інших перевтіленнях, — сказала вона.

— Але що таке Інша Частина? — знову запитала Бріда.

Уперше вона наважилася урвати цю жінку. Але хоч її запитання й було певним викликом, прозвучало воно досить боязко.

Якусь мить Вікка мовчала. У глибині її свідомості народилася підозра — невже Маг міг не пояснити цій дівчині, що таке Інша Частина? «Ет, дурниці», — сказала вона самій собі й відкинула свою підозру.

— Інша Частина — це те найперше, що повинні знати люди, які хочуть опанувати Традицію Місяця, — відповіла вона. — Лише зрозумівши Іншу Частину, можна збагнути, як знання може передаватися крізь час.

Вона стала пояснювати далі. Бріда слухала її мовчки, напружено.

— Ми вічні, бо ми — маніфестації Бога, — сказала Вікка. — Тому ми проходимо через багато життів і багато смертей, вийшовши з одного пункту, про який нічого нікому не відомо, і прямуючи до іншого пункту, про який також ніхто нічого не знає. Ти повинна змиритися з думкою, що багато понять магії не пояснені й ніколи не будуть пояснені. Бог вирішив робити певні речі в певний спосіб, а чому Він так вирішив — таємниця, відома лише Йому.

«Темна Ніч Віри, — подумала Фріда. — Вона теж існує у Традиції Місяця».

— Факт полягає в тому, що це відбувається, — провадила Вікка. — І коли люди думають про перевтілення, перед ними завжди постає дуже складне запитання: якщо спочатку існувало так мало людей на поверхні Землі, а сьогодні їх існує дуже багато, то звідки прийшли нові душі?

Бріда відчула, як їй перехопило подих. Вона вже багато разів зверталася з цим запитанням до самої себе.

— Відповідь дуже проста, — сказала Вікка, натішившись протягом певного часу тривожною розгубленістю дівчини. — Під час певних перевтілень ми ділимося. Наші душі діляться так само, як діляться кристали та зірки, клітини й рослини.

Тобто наша душа перетворюється на дві душі, кожна з нових душ також перетворюється на дві й у такий спосіб протягом кількох поколінь ми розселилися майже по всій Землі.

— І лише одна з двох частин усвідомлює, хто вона така? — запитала Бріда.

У неї було багато запитань, але вона хотіла ставити їх по черзі, одне за одним: те, яке вона щойно поставила, здавалося їй найважливішим.

— Ми становимо частину так званої Душі Світу, як називають її алхіміки, — сказала Вікка, не відповівши на запитання Бріди. — Насправді, якби Душа Світу тільки ділилася, то вона зростала б, але ставала дедалі слабшою. Тому ми не тільки ділимося, а й поєднуємося. І це поєднання називається Любов’ю. Бо коли душа ділиться, вона завжди ділиться на чоловічу й жіночу частину. Так сказано й у Книзі Буття: душа Адамова розділилася, і Єва утворилася з неї.

Зненацька Вікка замовкла і втупила погляд у розкладені на столі карти.

— Тут багато карт, — сказала вона, — але всі вони складають частину однієї колоди. Щоб зрозуміти їхнє послання, ми потребуємо їх усі, всі вони однаково важливі. Те саме можна сказати про душі. Люди всі пов’язані між собою, як карти цієї колоди.