Пауло Коельйо - Бріда

— Я жінка сильна й рішуча, — тихо повторювала вона, звертаючись до самої себе.

їй пощастило, адже вона одержала дозвіл залишитися з цим чоловіком, якого одні обожнювали, а інші боялися. Вона подумки перебрала всі події вечора, протягом якого вони були вдвох, і згадала, як уловила нотки ніжності в його голосі. «Хто знає, може, я сподобалася йому як жінка. Може, він навіть хотів би покохатися зі мною». Це був би цікавий досвід — у його очах вона помітила щось дуже дивне.

«Які дурні думки». Вона прийшла сюди в пошуках чогось дуже конкретного — дороги до знання — й несподівано зловила себе на тому, що мислить як звичайнісінька жінка. Вона примусила себе більше про це не думати, й тоді раптом до неї дійшло, що вже минуло чимало часу, відтоді як Маг залишив її саму.

Вона відчула щось подібне до нападу паніки; про цього чоловіка ходили дуже різні й суперечливі чутки. Одні казали, що це наймогутніший маг серед усіх тих, кого їм доводилося знати, що він спроможний змінювати напрям вітру, розганяти хмари, застосовуючи лише силу своєї думки. Бріда, як і всі люди, була зачарована чудесами такої природи.

Проте інші люди — люди, які мали стосунок до світу магії й відвідували ті самі курси, що їх відвідувала вона — запевняли, що це лихий чаклун, який володіє таємницями чорної магії і вбив своїми чарами одного чоловіка лише тому, що закохався в його дружину. За цей злочин він приречений блукати в лісах, хоч і є Наставником.

«Можливо, від самоти в нього скаламутився розум», — подумала Бріда, відчувши новий напад паніки. Попри свою молодість, вона вже знала, якої шкоди може завдавати самота людям, а надто тоді, коли вони досягають старшого віку. Вона зустрічала людей, які втрачали всю радість від життя, бо більше не могли боротися із самотністю і зрештою впадали в розпач, безнадійно загрузнувши в ньому. Це були переважно ті, хто вважав, що у світі більше немає місця ані для гідності, ані для слави, і які не замовкали ні вдень, ні вночі, обговорюючи помилки, що їх припустилися інші. Це були люди, яких самотність перетворила на судців, чиї вироки розліталися з вітром на всі чотири сторони світу, долітаючи до кожного, хто хотів їх слухати. То, може, й Маг збожеволів від самоти?

Зненацька десь зовсім близько від неї почулося шарудіння, й вона аж підстрибнула, а її серце тьохнуло. Забуття, в якому вона перебувала ще кілька хвилин тому, вмить розвіялося. Вона розглянулася навколо, але нічого не змогла розгледіти. Десь у животі народився страх і хвилею прокотився по всьому тілу.

«Мені треба опанувати себе», — подумала вона, але це було неможливо. Гадюки, скорпіони та інші примари з дитинства знову заполонили її уяву. Бріда була надто настрахана, щоб так відразу заспокоїтися. Перед нею виникло нове видіння: могутній чаклун, що уклав договір із дияволом, приносить у жертву її життя.

— Де ви? — гукнула вона нарешті.

Вона вже не хотіла справити враження. Єдине, чого вона хотіла, — це вибратися звідси.

Ніхто не відповів.

— Я не хочу тут залишатися! Рятуйте! Допоможіть!

Але їй відповів лише ліс своїми дивними звуками. Бріда мало не збожеволіла від страху, вона боялася знепритомніти. Але цього робити не слід; тепер, коли вона впевнена, що його близько немає, непритомність могла б поставити її у скрутне становище. Вона повинна зберегти самовладання.

Подумавши так, вона відчула, як у ній народжується сила, що прагне допомогти їй його зберегти. «Я не повинна кричати далі», — була її перша думка. Її крики могли привернути увагу інших чоловіків, які жили в цьому лісі, а чоловіки, що живуть у лісах, можуть бути небезпечнішими за хижих звірів.

— Я вірую, — стала тихо повторювати вона. — Вірую в Бога, вірую в мого янгола-охоронця, що прилетів сюди зі мною й оберігає мене. Я не знаю, який він і де він, але знаю, він близько. І не спіткнуся об жоден камінь.

Її останньою фразою була цитата з псалма, який вона вивчила в дитинстві і про який багато років не згадувала. Її навчила його бабуся, яка померла не так давно. Їй би хотілося, щоб вона була в цю мить поруч із нею; щойно вона про це подумала, як відчула присутність близької людини.

До неї почало доходити, що існує велика різниця між небезпекою і страхом.

«Той, хто живе під захистом Господа…» — так починався той псалом. Вона звернула увагу на те, що їй пригадалися всі слова, одне за одним, так ніби її бабуся справді була поряд і проказувала їх для неї. Вона проказувала слова псалма протягом якогось часу, не зупиняючись, і, попри свій страх, помалу заспокоїлась. У цю мить вона не мала вибору: або вона вірить у Бога та у свого янгола-охоронця, або впадає в розпач.