Пауло Коельйо - Бріда

— Ти мене не уривай.

У голосі Вікки прозвучало стримане роздратування. Бріда помітила, що її розсердила не суть її репліки, — адже вона була цілком слушною. «Можливо, її дратує спогад про Мага», — подумала вона. Можливо, вона була колись у нього закохана. Вони приблизно одного віку.

— Пробачте, — сказала вона.

— Ет, пусте. — Бріда сама, схоже, була здивована своєю реакцією.

— Ви говорили мені про таро.

— Коли ти розкладала карти на столі, ти завжди уявляла собі те, що має відбутися. Ти навіть на думці не припускала, що карти можуть розповісти тобі власну історію. Ти тільки чекала від них підтвердження того, що ти вже знала, як тобі здавалося.

Коли ми почали розмовляти по телефону, я це помітила. І зрозуміла, що можу подати тобі певний сигнал і що телефон — мій союзник. Я почала занудну розмову й попросила, щоб ти розіклала карти й дивилася на них. Ти увійшла в транс, який спричиняє розмова по телефону, й карти повели тебе у свій магічний світ.

Вікка порадила їй дивитися у вічі людям, які розмовляють по телефону. Це дуже цікаві очі, сказала вона.

— Я хочу поставити вам ще одне запитання, — сказала Бріда, коли вони пили чай. Кухня Вікки була на диво сучасною й функціональною. — Чому ви не дозволили мені покинути дорогу, якою я так невпевнено йшла?

«Бо мені хочеться зрозуміти, що в тобі знайшов Маг, крім Дару», — подумала Вікка.

А вголос відповіла:

— Тому що ти маєш Дар.

— А звідки ви знаєте, що я маю Дар?

— Це дуже просто. По вухах.

«По вухах. Яке розчарування, — сказала Бріда собі самій. — А я думала, вона розгледіла мою ауру».

— Усі мають Дар. Але одні народжуються з уже розвиненим Даром, тоді як іншим — мені, наприклад, — доводиться багато трудитися, щоб розвинути в собі Дар. Люди, які народжуються з уже розвиненим Даром, мають мочки вух маленькі й прирослі до голови.

Інстинктивно Бріда доторкнулася до своїх вух. Вони справді були такими.

— Ти маєш машину?

Бріда відповіла, що машини не має.

— Тоді приготуйся витратити чималу суму грошей на таксі, — сказала Вікка, підводячись. — Тобі пора вже зробити наступний крок.

«Усе відбувається дуже швидко», — подумала Бріда й також підвелася на ноги. Її життя ставало схожим на ті хмари, які вона бачила у своєму трансі.

П ополудні вони доїхали до гір, які височіли за тридцять кілометрів на південь від Дубліна. «Могли б сюди добутися й автобусом», — подумки обурилася Бріда, розплачуючись за таксі. Вікка привезла з собою сумку з якимсь одягом.

— Якщо хочете, я зачекаю, — сказав водій. — Знайти інше таксі вам тут навряд чи вдасться. Ми посередині дороги.

— Не турбуйтеся, — відповіла Вікка на превелику полегкість Бріди. — Ми завжди знайдемо те, що нам треба.

Водій подивився на них із подивом і, круто розвернувшись, поїхав. Вони стояли перед евкаліптовим гаєм, що тягся аж до підніжжя найближчої гори.

— Попроси дозволу увійти, — сказала Вікка. — Лісові духи полюбляють чемність.

Бріда попросила дозволу. Гай, який раніше здавався звичайним гаєм, несподівано наповнився життям.

— Намагайся завжди перебувати на мосту між видимим і невидимим, — сказала Вікка, коли вони йшли між евкаліптами. — Усе у світі наділене життям, намагайся завжди перебувати в контакті з цим Життям. Воно має розуміти твою мову. І тоді світ почне набувати нової важливості для тебе.

Бріда була здивована спритністю цієї жінки. Її ноги нечутно ковзали над землею, майже не доторкаючись до неї.

Вони вийшли на галявину, де стояв величезний камінь. Намагаючись угадати, як цей камінь сюди потрапив, Бріда помітила рештки багаття в самому центрі відкритого простору.

Тут було дуже гарно. До вечірніх сутінок ще було далеко, й сонце наповнювало ліс барвами, характерними для літніх вечорів. Щебетали пташки, легкий вітерець шелестів у листі дерев. Вони були на вершині невисокого пагорба, й далеко внизу вона бачила лінію обрію.

Вікка дістала зі своєї сумки щось подібне до арабського бурнуса, який вона накинула поверх одягу. Потім віднесла сумку й поставила під деревом, так щоб її не видно було з галявини.

— Сядь, — сказала вона.

Вікка стала іншою. Бріда не знала, чи причиною був одяг, чи та глибока повага, яку вселяло це місце.

— Насамперед я хочу тобі пояснити, в чому полягає мій намір. Я хочу зрозуміти, як виявляється в тобі Дар. Перш ніж я зможу тебе чогось навчити, я мушу зібрати якісь відомості про твій Дар.

Вікка попросила, щоб Бріда спробувала розслабитися, щоб усю свою увагу зосередила на красі природи, що їх оточувала, так само як тоді, коли була заворожена видіннями, споглядаючи карти таро.