Малгожата Гутовська-Адамчик - Дівчата з 13-ї вулиці

— Не знаю, я ж іще не дочитала книжку до кінця, — Зося засміялася.

— Тобто не посадила квіточок на моїй могилі?

— Припини! Зрештою, книжки рідко розповідають про історію чийогось життя від народження до смерті. Переважно це якийсь відрізок. День, тиждень, рік. Саме стільки, щоб описати якийсь процес.

— Процес. Дуже воно хитромудре.

— Не надто.

— А я гадала, що ти зубрилка.

— Спасибі!

— А ти просто розумна.

— Не приколюйся!

— Та я серйозно. Мене книжки знуджують. Особливо так звані «про життя». Усі ці подруженьки, звіряння, хлопці, залицяння, дурня якась. Я люблю тільки жахастики.

— Шукаєш страху?

— Мені його не треба шукати — він сидить у мені. А коли я читаю, то він є й зовні.

— Тобто, ти почуваєшся у своїй стихії?

— Щось таке.

— Жахастики — це дуже цікавий жанр, — повчально мовила Зоська. — Стівен Кінг…

— Я просто ненормальна, от і все, — сказала Агата, звертаючись швидше до себе, ніж до неї. — Вона мала рацію.

— Хто?

— Вона, — Агата кивнула головою, вказуючи на порожнє ліжко Клаудії. — Так, я жалюгідна подоба людини. Ось чому вона мене цим так дістала, навіть Клаудія це помітила, хоча вона й повна дурепа.

— Зовсім ні. Вона просто хотіла тобі дошкулити.

— Може, неусвідомлено, але вона влучила точно в ціль. Ти теж так уважаєш?

— Що ти! Ніхто не є подобою людини. Кожен є людиною. Можна намагатися наслідувати іншу людину, але це рідко вдається.

— От чорт! Я вже починаю тебе боятися.

— То бійся! — засміялася Зоська.

— Ти що, зазубрюєш ці книжки напам’ять?

— Звісно, інакше звідки б я все це знала?

— І в тебе ще залишається час для навчання?

— Я тобі скажу дещо по секрету, але пообіцяй, що нікому не розповіси.

— Що таке?

— Дехто виконує за мене домашні завдання.

— Хто? — не зрозуміла Агата.

— Пес моєї бабусі.

Зоська вклала в це речення всю свою акторську майстерність, у якій вона завжди сумнівалася, та цього разу результат перевершив її найсміливіші очікування. Агата аж качалася від сміху! Її регіт був таким щирим і заразливим, що за мить Зоська й собі розреготалася, не через Пуцика, бо це було таке жалюгідне створіння, вона сміялася просто за компанію.

Дівчата реготали добрі кілька хвилин, витираючи очі й розмахуючи руками, Зоська трималася за живіт, Агата ж побігла до ванної, коли до кімнати зайшла Клаудія. Зупинилася на порозі, наче їй відібрало мову.

— Що тут відбувається?

— А що? — відказала Агата, яка саме вийшла з ванної. — Уже й впісятися від сміху не можна?

Зоська хотіла щось додати, але могла хіба що махати руками, тим більше, що Агатині слова так подіяли на Клаудію, що на її обличчі відразу відбився подив. Цей вираз був гідний увічнення. У нападі натхнення Зоська схопила мобілку й клацнула Клаудії фотку.

— Ти що, здуріла?! — напала на неї Клаудія, але Зоська саме показувала фотографію Агаті, і це викликало в обох новий неконтрольований приступ сміху. Вони були вже в такому стані, що навіть якби хтось ворухнув пальцем, це довело б їх до спазмів. Зосьці заболів живіт, в Агати були мокрі труси.

— Дебілки! — буркнула Клаудія, аби щось сказати, і пішла геть з кімнати.

— Злякалася нас, — видушила Зоська.

— Ну, то має проблему, бо їй доведеться сюди повернутися, — зареготала Агата. — А я не збираюся їй цього полегшувати.

— Зглянься, це лише людина.

— Точніше, двоє людей. Підозрюю, що вона когось проковтнула, — промовила Агата, і дівчата знову зайшлися сміхом. — Треба перевірити, чи не бракує кого-небудь. Може, Марціна?

— А ти помітила? — здивувалася Зоська.

— А хіба що? Я ж не сліпа.

— Але ти постійно втуплена у свої черевики, наче хочеш ними весь світ стусонути в… Ну, розумієш…

— У дупу? Так? Не соромся. Дозволь собі раз у житті. Вимов це голосно й чітко. А ти взагалі знаєш це слово чи завжди використовуєш евфемізми?

— Яке? Дупа? — Зоська засміялася. — Колись воно трапилося мені в якомусь романі.

— Тоді повтори: ду-па! За мною: ду-па!

— Ду-па.

— Не досить чітко.

— ДУ-ПА! Тепер краще?

— Трохи ліпше, але на шістку не тягне. Ну, що таке! — проказала Агата тоном Міс Тропік. — Лихо мені з вами!

— Дупа! Дупа! Дупа! — горлала Зося, і якби не дискотека, хтось міг би почути й втрутитися, і все завершилося б невеличким скандалом, передусім зміною її ідеального іміджу.

— А ти взагалі ніколи не лаєшся? — поцікавилася Агата. Спостерігаючи за Зоською, вона раптом уперше в житті зрозуміла, що сказані нею слова можуть цілком стосуватися її самої.