Малгожата Гутовська-Адамчик - Дівчата з 13-ї вулиці

— У кожного з нас є свої таємниці, — двозначно мовила Зося.

— Зрештою, хіба це лайка? Дошкільнята лаються міцніше. Мій брат, приміром…

— У тебе є брат? — пожвавішала Зося.

— А що?

— Нічого.

— Є. Молодший. Такий шибеник. Можна сказати, мавпеня.

Зося раптом засмутилася. Агата збагнула, що незумисне її вразила.

— Але я його не люблю, — додала вона, хоча це не зовсім було правдою. Особливо віднедавна.

— Зовсім як я бабусиного собаку, — у свою чергу звірилася Зося.

— Іноді я ладна його вбити!

— Я теж!

— Часом я цього гівнюка просто ненавиджу!

— Може, поміняємося?

— А який це пес?

— Такса, така собі жирна сарделька. Він мене зневажає.

— І ти ще дивуєшся.

— Ну, наші почуття взаємні.

— Що ж, може й так.

— А твій брат?

— Узагалі не такий він уже й поганий, — сказала Агата й здивувалася, почувши власні слова. — Такий шибайголова.

— Чекай, чекай, ти мене розчарувала! Який шибайголова? Я гадала, ти щоночі висмоктуєш з нього кров! Ти не належиш до жодної секти? У такому вбранні ти мала би… — Зоська схаменулася, бо побачила, що Агаті більше не хочеться сміятися. — Пробач, — промимрила вона про всяк випадок.

Агата лише махнула рукою.

— Я йду до ванної, — проказала своїм звичайним тоном, наче цієї розмови взагалі не було.

Коли дискотека закінчилася, Клаудія ризикнула вдруге зайти до кімнати. Агата й Зоська лежали кожна у своєму ліжку, кожна у своїй звичній позі, і Клаудія вже було подумала, чи не примарилося їй все, що вона побачила раніше.

Мабуть, так і було, тож не роздумуючи довше, вона теж лягла на ліжко. Про всяк випадок одягнена, бо підозрювала, що цей день ще не закінчився.

Адже вони були вільні й далеко від дому.

Агата заснула. Лагідні хвилі заколисували її, неначе вона пливла в човні. І водночас, майже не помічаючи цього, вона брела боса в кришталево-чистій, холодній воді, розлитій у якомусь великому приміщенні. Знову не було ані вікон, ані стін, лише сходи, широкі сходи догори, звідки спливав блакитнястий дим. Вона дивилася в бік тих сходів, але залишалася внизу. Було тихо. Крім хлюпотіння води, яка сягала кісточок, жоден звук не порушував тиші. Тільки світло, вода й вона. Цілковитий спокій.

І раптом з’явилася Клаудія, хоч ніхто її не кликав. Навіть не вона сама, а лише її голос. Вона щось ніжно шепотіла, слова раз по раз стихали, замість них чулися глибокі зітхання й постогнування. Коли до голосу Клаудії приєднався шепіт Марціна, Агата збагнула, що вона не спить. Лежала непорушно на ліжку й знічено слухала. Подумала, чи Зоська теж усе це чує. Але на Зоську в цій ситуації розраховувати було марно. Вона страждатиме цілу ніч, але точно не встане й не скаже їм забиратися геть. Агата поворухнулася на ліжку, щоб примусити зарипіти бодай якусь пружину, може ці двоє допетрають, що вони тут не самі?

На жаль, ліжко виявилося дуже нерипучим. А ті продовжували виціловуватися. Агаті зробилося гаряче. Вона вже думала, що скаже, коли їх побачить:

— Ой, привіт, Марціне, ти випадково не помилився дверима?

— Клаудіє, ми вам не заважаємо?

— Може, знайдете собі інше гніздечко? Я хочу поспати.

Усе однакова дурня.

«Дивно, що це мені незручно, а їм і байдуже. Чорт, я не збираюся ставати свідком чийогось сексу!» — вона не на жарт розхвилювалася, а цих двох ніщо не цікавило. Вони поводилися так, наче були самі на світі й до всього їм було байдужісінько. Проте Агаті сон злетів з повік.

«Скільки можна виціловуватися?! Невже їм досі не набридло!» — вона так довго вдивлялася в темряву, що вже розрізняла обриси двох тіл. І коли дівчина вагалася, що врешті краще: різко зажадати, щоб вони забиралися, чи залишатися німим свідком чужих ніжностей, двері раптово розчахнулися, а кімнату залило різке світло з коридору.

Агата почула, як щось гепнуло на підлогу, і в ту ж мить хтось, здається, Франек, змовницьки прошепотів:

— Гей, дівчата, о другій у п’ятнадцятій, тільки тихо. Буде after party .

— Добре, добре, — промимрила Клаудія з-під ковдри.

— Що таке? О котрій? — спитала сонним голосом Агата, хоча якби не Марцінова присутність, вона б узагалі не озвалася.

— О другій, але кожен зі своїм пивом!

— А котра зараз? — продовжувала Агата, не знаючи, як позбутися небажаного гостя Клаудії.

— За чверть дванадцята. І більше щоб не спати!

Єдиним можливим виходом було прокинутися. Якщо вона зараз відвернеться до стіни, усьому гаплик. Марцін вилізе з-під ліжка й повернеться до того, що почав. Агата різко відкинула ковдру, встала й подалася до ванної, щосили намагаючись не помічати Марцінових ніг, які стриміли з-під ліжка Клаудії. Дівчина довго сиділа в убиральні, тоді спустила воду й помила руки. Дала їм час тихенько попрощатися. Коли вона вийшла, у кімнаті горіло світло, Клаудії й Марціна не було, Зоська сиділа на своєму ліжку і, побачивши Агату, лише зойкнула: