Малгожата Гутовська-Адамчик - Дівчата з 13-ї вулиці

Здесь есть возможность читать онлайн «Малгожата Гутовська-Адамчик - Дівчата з 13-ї вулиці» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Львів, Год выпуска: 2014, ISBN: 2014, Издательство: Урбіно, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Дівчата з 13-ї вулиці: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Дівчата з 13-ї вулиці»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Ви ще не читали такої відвертої, правдивої та проникливої книжки, де з надзвичайним розумінням описуються проблеми чотирнадцятирічних!
Вічно похмура Агата, легковажна Клаудія й старанна відмінниця Зося — однокласниці, але не подруги. Занадто вони різні! Та несподівано доля зводить дівчат разом. Вони отримують незвичайне завдання — читати вголос їхній однолітці Магді, яка лежить у комі після нещасного випадку. Вражена Агата розуміє, що ця дівчина і є таємничою незнайомкою, яка віднедавна постійно їй снилася! Своїми здогадами вона ділиться із Клаудією та Зосею. Тепер у них є спільна мрія: Магда мусить прокинутися…
Переклад з польської

Дівчата з 13-ї вулиці — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Дівчата з 13-ї вулиці», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Агата повернулася до кімнати, Зоська прийшла невдовзі після неї. Витягла з торби якусь книжку й удала, наче читає. Агата зиркнула на книжку й запитала без особливої цікавості, радше, аби заперечити відсутній Клаудії, яка назвала її «жалюгідною імітацією людини». Бо ці слова допекли Агату до живого:

— Що це?

— Стасюк, — відказала Зося, не підводячи очей.

Агата не знала, що це таке: автор чи назва. Щиро кажучи, вона сподівалася, що Зося читає щось із рекомендованої літератури.

— Цікаво?

— Дуже.

— А про що воно?

— Складно сказати. Авторські враження.

— Ага, — здається, Агату ця відповідь задовольнила. — А ти багато читаєш, — додала вона тим самим тоном, який свідчив про цілковиту відсутність зацікавлення.

Зося підняла погляд лише, аби впевнитися, що Агата цього разу не обрала її об’єктом для своїх кпинів. Але та або вміла прекрасно маскуватися, бо в її тоні не відчувалося жодної нещирості, або ж говорила цілком серйозно. Зося мовчки дивилася й чекала. Агата ж лежала незворушно, кусала губи й мовчки вдивлялася в стелю.

У їдальні хтось без кінця ставив «Until I die» , десь хряскали двері, хтось щось вигукував, звідкись чувся сміх, а вони продовжували мовчати.

— Так, — мовила нарешті Зося. — Досить багато. Мені це просто подобається, — додала вона якимсь вибачливим тоном. Хотіла щось докинути, ляпнути в стилі однокласників: «І навіщо воно мені здалося?» або «Ну й лажа, га?», але нічого не сказала.

Обидві мовчали, і в цьому мовчанні щось зроджувалося, щось виростало, температура цієї мовчанки була відмінною від учорашньої. Зоська подумала, що їм добре мовчати отак удвох. Вона б не наважилася промовити це вголос, бо це були лише її відчуття, але Зося завжди була дуже чуйною до інших, уважно спостерігала, прочитувала людей крізь їхні слова, інтонації, жести. Ось чому Зося так любила кіно й театр — там було достатньо матеріалу для спостережень. Найдужче подобалися ситуації, коли слова й жести не відповідали одне одному. Тоді вона дошукувалася в мотивації героя, відгадуючи, чого той власне хоче досягти й що приховує від співрозмовника.

Агата приховувала все й від усіх. Вона була неввічливою, злостивою й замкнутою. Вона цікавила Зосю. Проте не настільки, щоб їй хотілося наражатися на її кпини. Як і решта, вона трималася від Агати подалі, але на відміну від них замислювалася, що криється за цією замкнутістю.

Із вчорашньої сварки вона запам’ятала слова: «Ти знаєш, хто я така, про що думаю?» Це було повідомлення, якого не можна було не помітити. Агата благала уваги. За непробивним муром мовчанки, удаваної замкнутості й байдужості вона приховувала те, чим хотіла б, можливо, поділитися. Принаймні якби вона була героїнею книжки, Зося думала би про неї саме так. І відразу почала б аналізувати ситуацію, в якій опинився герой, дошукуватися причин, через які він став таким, яким є. Бо це було видно неозброєним оком, що Агаті незатишно самій із собою. А якщо комусь некомфортно із собою, то йому погано і з іншими.

«Власне, ми не дуже й відрізняємося», — майнула їй химерна думка. Досі вона б не ризикнула припустити, наче чимсь схожа з Агатою. «Ми в усьому різні. І все-таки, якщо придивитися ближче, то в нас є дещо спільне: кожна з нас щось приховує. І ми так мало знаємо одна про одну. Я не знаю навіть, де Агата живе, що це за крутелезна вілла, про яку говорила Клаудія. Що її так ранить?» — бо те, що Агата носить у собі невигойну рану, не викликало в Зосі жодних сумнівів. «Боже, це ж не через Патрика?» — спало їй раптом на думку.

— Ти теж думаєш, що я жалюгідна подоба людини? — спитала раптом Агата, і Зоська наче отямилася від глибокого сну.

— Що? Ні, що ти! Ти… — почала вона, але думка щодо цього в неї поки не склалася. Їй не хотілося говорити абищо, просто на відчіпного, але про Агату вона ще нічого не довідалася. — Ти… Власне, я не знаю.

Агаті сподобалося, що Зоська не говорить якимись готовими фразами, як це робили інші. А вона не хотіла бути, як інші.

— Знаєш, чому я так люблю читати? — почала Зося з іншого боку.

— Чому?

— Бо в книжках усе завжди має пояснення. Спершу не розумієш героя й того, що він говорить або робить, та коли закінчуєш, то вже розумієш. І завжди переконуєшся, що кожному є що приховувати.

— Що?

— По-різному. Якусь подію, яка на нас вплинула, щось болюче, ганебну таємницю. Ці речі впливають на нашу поведінку навіть тоді, коли ми намагаємося їх приховати. Може, навіть передусім тоді.

— А що я приховую? — зненацька запитала Агата.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Дівчата з 13-ї вулиці»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Дівчата з 13-ї вулиці» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Дівчата з 13-ї вулиці»

Обсуждение, отзывы о книге «Дівчата з 13-ї вулиці» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x