Микола Зарудний - Уран

— Михей їде!

— Сам їде!

— Тікайте!

Найголовніше було зараз для Михея проїхати поважно біля контори, бо там стояли Савка Чемерис, Мазур, Динька — всі, хто пророкував йому передчасну загибель. «Тепер ви побачите, тепер ви у мене заговорите! — потішався Михей.— Я вам зараз такого коника викину, що ви...»

«Коник» був у тому, що Михей мав намір проїхати біля контори, розвернутися коло Диньчиної хати і зупинитися перед своїми товаришами, а потім уже гордо вийти з машини.

Повз контору Михей проїхав з честю, навіть посигналив. Тепер настала черга найскладнішої частини задуманої операції — поворот. Михей знав, що зараз за ним стежать десятки пар очей. Він повернув кермо ліворуч. «Запорожець» і собі звернув. Але тут Михей побачив, що не розрахував, зробивши такий широкий розворот,— машина їхала на криницю. «Треба негайно загальмувати,— згадав повчання Максима, але замість того, щоб натиснути на педаль гальма, Кожухар піддав ще більше газу, і «Запорожець» врізався в парканчик, а потім досяг і міцних дубових цямрин. Криниця здригнулася, але вистояла (її майстрував Динька). «Запорожець» побив фари, зім'яв перед і у відчаї замовк. Довгошиїй журавель, на якому теліпалося важке дерев'яне відро, розгойданий «Запорожцем», теж не залишився в боргу. Похитався, похитався та й бемкнув відром по передньому склі.

Михей виліз з машини і оторопіло дивився то на криницю, то на «Запорожця». Зібралися люди. Сміялися так, що й Михей не втримався. Потім почухав потилицю і сказав Юхимові:

— Поворот не вийшов, а так все правильно.

Понівеченого «Запорожця» Юхим відвів на подвір'я.

— Так я й знала,— промовила Ганна, обмацуючи зім'ятого капота.

— Нічого, Ганю,— заспокоював Кожухар дружину,— я його все одно загнуздаю.

— Краще б ти був мені виграв самовара.

Спільними зусиллями трактористів і кооператорів «Запорожця» тижнів за два відремонтували. На деякий час Кожухар мовби забув про свою машину і кілька днів навіть не згадував про неї. Але купив «Правила вуличного руху» і старанно вивчав їх, сподіваючись, що незабаром з'явиться з дружиною і на ярмарку в Косопіллі. Буваючи в райцентрі, він з острахом дивився на єдиного світлофора на площі перед базаром. По неділях міліціонер справно регулював ним рух у центрі міста.

Інколи Михей заходив у гараж, сідав у машину і, за порадою Максима, тренувався натискати педалі. Поки «Запорожець» стояв, виходило непогано.

Ганна, звичайно, відмовляла Михея від рейсу до Косопілля, але в Кожухареві оселилося бісеня, яке не давало йому спокою.

«Їдь, чого ти вагаєшся?» — шептало бісеня. І таки спокусило Михея.

Вдалося, зрештою, умовити й Ганну поїхати. Михей сказав, що машину поведе Максим.

— Ну, дивись мені,— застерегла Ганна.

Максим справді прийшов. Сів за кермо, і за якихось двадцять хвилин вони вже були в Косопіллі на базарі. Ганна пішла до промтоварних фургонів, а Михей поцікавився цінами на свиней — далеко від машини не відходив. Тут йому й зустрівся однополчанин з села Високого — Грицько Хрущ.

— Чув, що ти вже, Михею, при машині. Підвіз би хоч до пошти.

— Це для нас просто, сідай,— запросив Михей товариша.

Біля них уже зібралися дядьки.

— Хіба сам умієш, Михею?

— Не повірю, поки не побачу.

— А що ж тут складного? — Михей завів мотор, і «Запорожець», підскочивши, якось добрався до шосе під схвальні вигуки, здивування й захоплення.

Перед світлофором Кожухар уже не дихав, але їхав. Світлофор подивився на Михея спочатку жовтим оком, а потім витріщився червоним. Міліціонер пронизливо свиснув, і Михей ледве встиг загальмувати перед самісінькими колесами грізного МАЗа.

— Куди преш?! — визвірився водій.

— Ми на пошту,— чемно повідомив Кожухар.

— Забирайся з перехрестя!

«Запорожець» підстрибнув і вліз у самісіньке автопекло. Сигналили шофери вантажних машин, автобусів, молоковозів. Почувся залізний скрегіт, посипалися уламки фар. «Запорожець» поводився вельми нахабно. Зараз він справді скидався на бичка, якого випустили з обори на волю, тицявся мордою в боки поважних волів і корів, утративши межі всякої поваги до старших. З будки вибіг міліціонер, розмахував жезлом, щось кричав, але Михей не чув нічого, він натискав на всі педалі, які тільки потрапляли йому під ноги. «Запорожця» розлютила оця шарпанина, і він спочатку засичав, а потім вибухнув паром. Як грізний суддя, наближався до Кожухаря міліціонер зі смугастим жезлом у руці. Та, на його біду, він не знав норову Михеєвого «Запорожця». Міліціонер чітким кроком ішов до порушника порядку, але в той мент, коли він збирався піднести руку до козирка, «Запорожець», видно зібравши останні зусилля, рвонув з місця — просто на охоронця правил вуличного руху. Витримка зрадила молодого міліціонера, і він дав дьору. «Запорожець» невідступно мчав за ним.