Микола Зарудний: Уран

— Скажи, що зустріла весною...

— Зустріла весною,— повторив Платон.— Ми вас сьогодні чекаємо, Галю! Це ж найщасливіший день у моєму житті, запам'ятай, Галю.

— Я запам'ятаю, Платоне, це перший день вашого щастя.

— А де Сашко?

— Ще вдосвіта поїхав у колгоспи. Сказав, що буде о десятій, бо скликав бюро, люди ждуть, а його нема ще й досі. Зараз уже дванадцята!

— Не хвилюйся, затримався десь,— заспокоїв сестру Платон.— Чекаємо вас!

— Як тільки Саша приїде, ми одразу ж будемо... Чого його так довго нема?

* * *

Мостовому стало погано, коли він виїхав з Переорок. «Мабуть, стомився.— подумав Олександр Іванович,— треба було взяти шофера, не послухав Галі... Ну, нічого, доїду... на валідолі...» «До Телепеньок 16 км»,— прочитав на дороговказі й посміхнувся, згадалася пісня: «Телепеньки мої, Телепеньки, ти моя дорога сторона...»

Ні, треба спочити, вирішив Сашко і звернув з дороги. Лежати в машині було незручно, взяв плащ і пішов на горбочок — там сухо й сонце... Підкошувались ноги у Мостового, немов оловом налилися груди й страшенно дзвеніло у вухах, таким настирливим дзвінком піднімали їх колись по тривозі в армії... Все ж вийшов на горбочок, кинув плаща на землю, оглянувся навколо, якимись жадібними очима вбирав у себе цю весняну красу землі...

«Курли, курли, курли...» Летять журавлі...

згадав, як співала мати. Його старенька мати...

«Курли, курли...» Все ближче й ближче...

Прилітають...

«Кру, кру»,— над самою головою Сашка Мостового, у синьому піднебессі пролітав чорний ключ...

Сашко провів їх поглядом, а може, тільки останньою думкою й упав на теплу сиру землю, в смерть...

* * *

Поховали Олександра Мостового на Видубі. Так побажала Галина, бо збиралася переїхати в стару батьківську хату.

Насипали високу могилу, і на ній чорним полум'ям мармуру рветься в синє небо пам'ятник.

Шумлять пружні вітри, б'ється десь внизу в береги Русавське море, цвітуть у Сосонці сади, й двигтить земля від гуркоту машин, що вгризаються відвалами бульдозерів і ковшами екскаваторів в її надра.

Вгризаються люди напругою мислі і м'язів, щоб добути з Видубецьких гір сріблясту руду, яку на «Факелі» й у Сосонці називають усі просто ураном...

Тягнуться до сонця квіти на могилі Сашка Мостового, зеленіє трава — люди завжди прагнуть ствердити чимось живим свою перевагу над смертю. І тому галасують на вулицях і в сквериках Видуба діти, їздить на своїй лінійці полями зажурений Ничипір Сніп і вечорами співають дівчата.

Життя...

* * *

Вранці вийшла газета зі звітом про пленум райкому партії. Люди прочитали після зірочок:

«Пленум розглянув організаційне питання. У зв'язку зі смертю Мостового О. І. першим секретарем Косопільського РК КП України одноголосно обрано Гайворона Платона Андрійовича».

Життя...

1967—1970

Науково-дослідний інститут естетики, самообслуговування, реклами та механізації торговельних закладів. У місті три роки ходили чутки, що його мають закрити.