Микола Зарудний - Уран

— Я все розумію, Сашко, але й ти вислухай мене. Якщо ми затопимо наші луки, то чим будемо годувати худобу? Чим? У держави будемо просити чи в Турчина? Ти мені про це скажи, а те, що треба розводити якнайбільше худоби, я знаю... Оце був у місті — черга за м'ясом, робітники стоять; жінки їхні... Душа болить. Без кормів я нічого не зроблю.

— А який вихід, товаришу вчений? Дисертації пишете,— посміхнувся Олександр Іванович,— а на ділі що?

— Якби у Сосонки уран не забрав дві тисячі гектарів землі, то ми б вам показали, товаришу секретар райкому...

— Вірю, Платоне, вірю, друже, але ми повинні з тобою думати й про уран... Так, так. Він теж наш... як і хліб.

— То правда, Сашко,— замислився Платон.— Тільки ж доторкнулися до цього урану на Видубецьких горах, а він уже, справді, наш, входить у кожну хату, не минає нікого... наш... Плани колгоспу — шкереберть, долі людські й ті ламаються... Сніп обома руками в землю вріс, умре за це поле, а Юхим сміється, розриває береги Русавки й чекає, коли море буде...

— Так воно й мусить бути, Платоне... Але ти мені так і не відповів, що ж ти робитимеш як голова колгоспу на своїх чотирьохстах гектарах? — нахилився до Платона.— Кажи.

— Я думаю про це й радився з Мазуром, Макаром Підігрітим, з Кожухарем, з Колядою... Треба реорганізовувати господарство, спеціалізувати. Городина, картопля, одне слово, овочівництво. Сади. Більше ми нічого не потягнемо,— сказав Платон.— На жаль, більше нічого. Мало землі, дуже мало.

— Ну, а скільки ще ти хотів би мати землі, Платоне?

— Як скільки? — не зрозумів Гайворон.— Я хотів би мати всю, але... я мушу поступитись урану... Нам треба з ним дружити...

— А якщо реально, щоб... дружити з ураном і мати ще й землю. Тільки не розмахуйся на тисячі гектарів,— застеріг Олександр Іванович.

— Ну... ну... хоч би ще гектарів шістсот,— вирішив Платон.

— Стільки не обіцяю, а чотириста гектарів під зернові й сто луків, гадаю, Сосонка матиме.

— Ти що, чарівник? Де ти їх візьмеш? — Платон все ще сприймав це як жарт.— А-а, розумію! Турчин помилився, і тепер нам повернуть, тоді інша справа.

— Турчин, Платоне, не помилявся ще жодного разу.., І, на жаль, він тобі не зможе повернути жодного гектара.

— Тоді ти, Сашко, просто дуриш мені голову, ну тебе! — махнув рукою Платон.

— Ні, Платоне,— серйозно промовив Мостовий.— Я тобі кажу правду...

— Де ж та земля візьметься? Який це розумник вигадує? Дуже я хотів би знати, Сашко.

— Платоне,— поклав руку на коліно Гайворона Мостовий.— Найбільша помилка керівника, малого чи великого, полягає в тому, що він думає, ніби його... розумові здібності зростають пропорціонально до посад, які йому доводиться обіймати. Ну, це ти знаєш... Є величезна кількість розумних людей, природжених мудрих політиків і серед тих, кого у нас так примітивно й зверхньо дехто називає — простими. Мене особисто це обурює. Хіба є люди прості й непрості? Якщо він сидить по дванадцять годин на тракторі осінніми ночами чи добуває вугілля, то це — проста людина. А я, наприклад, секретар райкому партії або якийсь графоман, то — ми вже непрості... Нонсенс! Ну, про це не тут треба говорити, а на високих форумах... Так ось, ми з тобою нічого не змогли придумати, як Сосонці легше, без великого болю, здружитися з ураном, а прості люди знайшли вихід. Читай.— Мостовий подав Платонові віддрукованого на машинці листа.

«ЦЕНТРАЛЬНОМУ КОМІТЕТОВІ КОМУНІСТИЧНОЇ ПАРТИ УКРАЇНИ. КОПІЇ: СЕКРЕТАРЕВІ ОБЛАСНОГО КОМІТЕТУ ПАРТІЇ ТОВ. ШАБЛІЮ П. А.

СЕКРЕТАРЕВІ КОСОПІЛЬСЬКОГО РАЙКОМУ ПАРТІЇ

ТОВ. МОСТОВОМУ О. І.

Заява од члена КПРС Снопа Ничипора, безпартійних більшовиків Кожухаря Михея й Чемериса Сави, потомствених безземельних пролетарів і організаторів колгоспу «Рідне поле» села Сосонки Косопільського району.

Дорогі товариші! Ми отримали від вашого уряду листа з проханням до нас, колгоспників, аби ми віддали свою землю для побудови об'єкта «Факел». Ми знаємо, що це треба зробити для того, щоб наша держава була ще міцніша і щоб ми всі лічно нікого не боялися, а стояли неприступним муром проти всього імперіалізму й різної контри. Бо нам треба будувати світле майбутнє всього людства — комунізм, як учив і вчить усіх нас товариш Ленін.

Пишемо вам правду, що на перших зборах ми такого рішення не прийняли, бо ніхто нічого не знав. Товариш уповноважений з області Валинов почав нас залякувати, що буде переселення сосонського народу в Крим і в Казахстан. Ми, як свідомі комуністи й безпартійні більшовики, в це не повірили, але деяка трудяща маса почала сумніватися й розходитися по хатах... Розходилися ще й тому, що уповноважений, вищезгаданий Валинов, сказав, що рішення приймуть і без нас. Одне слово, про це треба довго писати. На других зборах, коли перед нами виступив Арсен Турчин і районні керівники, коли нам показали на планах, що воно буде, коли ми побачили на свої очі, які збудують хати, чиї садиби будуть затоплені морем,— ми проголосували за «Факел», хоч нам було дуже шкода землі, на якій вирощували хліб ще наші прадіди, й ми, й діти наші. Наша Сосонка давала в останні роки стільки хліба й усякої продукції народу, що багато колгоспників було нагороджено лічно орденами й медалями, а одному чоловікові навіть присвоїли Героя Соціалістичної Праці.