Микола Зарудний: Уран

— Кожен так зробив би,— підтвердив Коля.

— Так точно! — відчеканив Женя.

— Бувайте здорові! Одужуйте й не хвилюйтеся — око у вас буде,— запевнив Сьома.— Скажіть там, якщо треба, то Сьома Півник віддасть вам своє... Я можу й з одним, а ви ж — женщина. Віро Григорівно, всі таксисти нашого парку вас будуть возити безкоштовно. Ви лиш скажіть, що ви Тищенко. Бувайте здорові. Степко, я, моя мама, дід і вся Чорноморка чекають вас. Адреси не треба: ви сідаєте в таксі, приїжджаєте на Чорноморку й питаєте: де живе Сьома Півник? І ви — уже в моїх апартаментах... Двері праворуч — стукати два рази...

Віра Григорівна провела таксистів, потім довго розмовляла з кимось по телефону, поглядаючи на Степку.

— Гаразд, професоре. За годину вона буде у вашій клініці.— Поклала трубку й сказала: — Степко, ми прощаємося з тобою. Іди переодягайся, й поїдемо в клініку професора Крамова. Платоне, ви можете зачекати тут.

— Дякую, я буду на вулиці.

Професор Крамов оглянув Степку й запросив до кабінету Платона.

— Ви можете спокійно їхати в Сосонку, Платоне Андрійовичу... Так, так, спокійно, ми вже зі Степкою обійдемося без вас... Будемо робити операцію.

— Коли, професоре?

— Я ще не знаю. Але думаю, що весну ваша Степка побачить уже без пов'язки.

— Спасибі вам, професоре.

— Рано, тьху, тьху, тьху,— тричі сплюнув Крамов.— Ось моя візитка, ви можете мені інколи дзвонити...

— А приїжджати можна?

— Це вже будете питати дозволу в Степки й у Олександра Івановича Мостового.

— А ви хіба знаєте його? — здивувався Платон.

— Особисто ні, але ми з ним уже кілька разів розмовляли по телефону і з Шаблієм теж,— додав Крамов.— А з Павлом Артемовичем ми давні знайомі, Платоне, ще з фронту... Степко, прощайся — й марш в палату! Можете цілуватися при мені, я маю вже онуків і ось цілу купу історій хвороб.

Платон пригорнув Степку:

— Пиши.

— І ти, Платоне, милий мій.... Я така щаслива, я така щаслива...

— Як Степка? — Галина бігла назустріч Платонові.— Шрами великі? А що каже Крамов?

— Зараз усе розповім тобі, Галино,— Платон обмів віником черевики і зайшов до кухні. Кинув у куток чемоданчик і сів біля плити.— Холодно...

— Роздягнись, зараз я тобі дам чаю або кави. І Сашкові подзвоню, він просив сказати, як приїдеш.

Галина метушилася по кімнаті, дзвонила по телефону, варила каву, накривала стіл. Платон роздягнувся, скинув шапку, й Галина зойкнула.

— Платоне, який ти сивий! Поглянь! — тягнула брата до дзеркала.

— Та що там дивитись, такий і був.

Галина подала каву й вичікувально дивилася на брата.

— Я почну з кінця, Галинко,— усміхнувся Платон.

— Добре.

— Степка приїде в Сосонку, до мене... Ось і все...

Увійшов Мостовий.

— Нарешті! — міцно обняв Платона.— Хоч би подзвонив, поїхав і як у воду...

— Та я ж розмовляв з Галиною, Сашко.

— Міг би й з області подзвонити. Все секрети, секрети розводите за моєю спиною, ну, нічого, я до вас доберуся!

— Півдоби в аеропорту просидів, поки добрався... Приїжджаю й де, ви думаєте, почув про Степку? В перукарні. Кажуть, зарізали...

— Досить про це,— сказав Олександр Іванович, помітивши, що Платон почав хвилюватися.— Головне, Платоне, що вона жива й що буде скоро з нами. Тільки май на увазі: щоб обов'язково було весілля. Інакше й не думай. А то у нас не так, як у людей... Ми з Галинкою у поїзді просиділи, ти з Наталкою тоді... прибіг з поля й... пішов на якусь нараду до Коляди... Хочу, щоб весілля було справжнє, з музиками, з піснями на все село, на всі гори Видубецькі. Згода?

— Згода!

— Галю, ти — свідок! — обняв за плечі дружину Сашко.— Ну, а в Сосонці Турчин з Отаром за ці дні розвернулися! Почали виробляти великопанельні блоки для будинків колгоспників, фундаменти під хати вже кладуть. Оце, Платоне, індустрія! Ми з нашою технікою п'ять років будували б ті хати. Гроші нам переказали, все згідно з нашими актами, до копійки. Щедро, нічого не скажу. Приїдеш додому, збирай комісію, й виплачуйте людям готівкою. Підкажи, щоб купували та більше розводили худоби, садки хай ростять, не відступайте від плану забудови села.

— Ти, Сашко, говориш, щоб худоби більше розводили,— почав Платон.

— Якомога більше, Платоне! І в колгоспі, і в кожній родині. Уже тепер у Видубі живе майже триста родин, а всього робітників на «Факелі» близько двох тисяч. Весною буде п'ять. Треба, щоб у нас базари були великі, магазини кооперативні. Турчин обіцяв збудувати універмаг і десять магазинів, ресторан. Розумієш, Платоне, за рік ти сам не впізнаєш Сосонки й усього нашого району.